На Львівщині демобілізованим військовим понад два місяці не дають земельних ділянок. Не можуть знайти місця. Хоч самі ветерани впевнені – земля є.
Військовослужбовець-прикордонник Юрій Середа ще в серпні повернувся з АТО додому. У своєму рідному селищі Липівка живе в одній квартирі зі ще однією сім’єю.
«Я живу в тестя в квартирі, яка не приватизована, там живе дві сім’ї – тесть, теща і їхня старша дочка і я живу з їхньою молодшою донькою і двома дітьми», – розповів військовослужбовець Юрій Середа.
В Юрія ні квартири, ні городу, єдине, що він має – пільги учасника бойових дій. Має право на земельну ділянку розміром до 2 га. Та землі в селі нібито нема ні для нього, ні для його товаришів з АТО.
«Пишу на одне місце заяву – там буде цвинтар, на іншу – там квартал забудови», – зазначив військовослужбовець 80-ї аеромобільної бригади Микола Корецький.
Чоловіки не вірять – показують нам кілька гектарів полян поблизу села. Залишилось тільки викорчувати кущі. Із цією пропозицією йдуть в сільську раду, там триває сесія депутатів. Та, з'ясовується, ділянки, які пригляділи військові, за цільовим призначенням – це ліс і чагарники, тому і їх надати не можуть.
Ще одну відмову і перспективу затяжної бюрократії вояки не витримують і просто виходять із сесійної зали. Все, що змогли пообіцяти у сільській раді, – створити робочу групу.
«Це можливо змінити цільове призначення, але тільки при розробці генерального плану», – розповіла сільський голова Тростянецької сільради Олександра Леницька.
А це ще мінімум півроку. Військові певні, за їхнє питання депутати взялись лише через журналістів. Після сесії сільради показують, як без жодних труднощів на чагарникових землях інші люди давно скопали собі городи.
Одним дали по 3 га, а нам розказують, що тут ліси, чагарники за призначенням, обурюється Юрій Середа.
А ще в селі багато самовільно захоплених ділянок, просто обгороджених колючим дротом – за ці землі ніхто з депутатів не бореться. Тому бійці АТО певні, що хтось просто має інші плани на землю.