Володимир Василь Вороновський назавжди залишився в пам'яті земляків як людина надзвичайної сили волі і духу, наділена Господньою харизмою для порятунку немічних та зневірених душевно хворих. Він був подібно до святого апостола Павла тим вибраним знаряддям, якому Бог доручив свідчити Його перед безбожниками і чимало витерпіти за його ім'я.
МОЛИТВА ЗА УПОКІЙ
Упокой, Спасе наш, із праведними раба Твого Єромонаха ВАСИЛІЯ і осели його у дворах Твоїх, як написано.
Не зважай, як благий, на прогрішення його, вольні і невольні, і всі свідомі і несвідомі, Чоловіколюбче!
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків.
Амінь.
Від Діви засяяв Ти світові, Христе Боже, і синів світла нею показав, помилуй нас!
Василь Вороновський народився 6 травня 1929 року в с.Гумниська Буського району. Коли йому було 9 років, отці-редемптористи голосили місії у його селі. ХлопеЦь з радістю ходив на науки і вже тоді вирішив стати священиком і місіонером.
У 1942 році вступив до Малої духовної семінарії у Львові. Але її закрила совітська влада. У 1947 році почав навчання на німецькому відділі Львівського університету. Закінчивши вищі студії, 17 років працює учителем. Але його не покидала думка бути свяЩеником, тому таємно навчається у підпільній духовній семінарії, здобуваючи знання з богослов'я у підпільних греко-католицьких єпископів Миколая Чарнецького та Никанора Дейнеги і священика Богдана Ковальського та ієромонаха-студита Януарія Вороновського, свого стрийка.
14 серпня 1959 року владика Іван Слезюк висвятив Василя Вороновського на диякона, а наступного дня,_у неділю, рукоположив його на священика.
Першу СлуЖбу Божу новоієрей Василь відправив у закритому совітами храмі села Куличкова, неподалік Белза. Впродовж подальших 11 років о.Василь у робочі дні вчителює, а по суботах і неділях їздить по селах області і підпільно відправляє Служби Божі.
Працівники міліції та органи КДБ дізналися про душпастирство о. Василя і стали за ним стежити та організовувати потайні засідки. Бог довго охороняв свого вірного слугу від безбожних ворогів, і все ж таки їм вдалося підстерегти о. Василя під час сповіді двох людей в селі Фійна Жовківського району. Його ували і помістили у Жовківську тюрму Було і год. 2 лютого 1970 року.
Після цього вигнали з середньої школи №78 м.Львів, де він учителював. Понад півроку отець шукав роботу. З допомогою о.Ярослава Тихого влаштувався на посаду дезінспектора в обласну санепідемстанцію. Проробив там 19 років, аж до виходу на пенсію, і далі виконував своє душпастирське служіння в різних селах області.
Удруге о.Василь був заарештований рівно через 15 років. Це було у Львові. На цей раз протримали в тюрмі менше і наклали штраф.
Але й після цього він далі відважно роз'їжджав по галицьких селах і ніс слово Боже до людей. При цьому завжди згадував слова псалмопівця: "Господь – моє світло и моє спасіння: кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня і Його маю страхатись?" (Пс. 27.1, "Місіонер" 2003 р.).
І знову засідка та третій арешт Було це в селі Хлоп-чиці Самбірського району, куди його запросили охрестити дитину. Під час урочистостей цілий автобус міліціонерів приїхав під хату Отец Василь встиг сховати фелон і чашу під трюмо. Один з міліціонерів знайшов ці реквізити, але не подав виду, і це значно допомогло. Отця Василя завезли до Самбірського КДБ, имали ніч і оштрафували на 50 карбованців. 1989 році настав погідний час для легальної
діяльності багатостраждальної греко-като-лицької церкви. Протягом наступних шести років о.Василь жертвенно служить у львівських храмах Преображення Господнього і Св. архістратига Михаїла на вул.Зеленій.
Після того, як монахам-студитам дали будинок під монастир, настоятель ігумен наказав о.Василю правити в монашій обителі. Потім його визначили на душпастирське служіння у великій парафії, що складалася із трьох сіл: Унів Перемишлянського району і Словіта та Якторів Золочівського району.
Важка праця у підпіллі та часті нервові стреси від міліцейсько-кадебістських засідок і арештів далися взнаки. Іноді під час Богослужінь о.Василю ставало так погано, що люди виводили, а то й виносили його з церкви. Довелося подумати про лікування.
Але й в лікарні отець жив думкою про церкву і Божу відправу. Саме звідси поїхав він якось у село Сивороги Перемишлянського району. Під час святої літургії його підтримували монахи, щоб він не впав від головокружіння. Але після того, як отець прийняв Найсвятіші Тайни, хвороба відступила назовсім. І тепер о.Василь стверджує, що саме у церкві Покрови Пресвятої Богородиці в Сиворогах він оздоровився Божим повелінням і ласкою.
Привселюдно отець Василь відмовив екзор-цизм від впливу сатанинських сил на людей.
Про силу лікувальної молитви над хворими та проведення екзорцизму о.Василь згадує завжди з любов'ю та надією на силу Божу.
– Якось в ув'язненні я відвіз хворого на "чорну хворобу" сина кадебіста до ієромонаха Студійського уставу о.Мирона в с.Деру біля Яремча. Це дуже до-
помогло. Після смерті о.Мирона мені доручили продовжити його цілительську місію, яку я практикував з 1961 року, але неофіційно. Дозвіл отця-ігумена Никанора Дейнеги згодом підтвердили єпископ Василь Величковський і митрополит Володимир Стернюк, а згодом і Мирослав Іван кардинал Лю-бачівський. А на відмову екзорцизму отримав дозвіл від єпископа у 1972 році.
Понад 40 років отець Василь Вороновський оздоровлював молитвою людей та захищав хворих від підступу злих сил. Саме його Господь Бог вибрав для цієї великої місії, врахувавши високу побожність цього священика і його безмірну вірність рідній церкві.
Отця Вороновського знали і шанували у всій Україні. Він був бажаним і для дорослих, і для малих. Невеличкий на зріст, добродушний, завжди усміхнений і щиро відкритий серцем та душею. І дивувалися люди, де брав він таку силу, щоб долати зло і біль людську. На це о.Василь відповідав: "Від Бога, від молитви святої".
Теодор ЯКІВЧУК
