Так вважає мати-героїня Надія Кухар з Красного, яка народила і виховала шістьох дітей – чотирьох дівчаток і двох хлопчиків. А нещодавно держава високо оцінила її заслуги, нагородивши Почесним званням "Мати-героїня" (всього на Бущині цього звання удостоєні 444 жінки). І з нею важко не погодитись. Напередодні новорічно-різдвяних свят Надія КУХАР дала інтерв’ю "Волі народу".
Найщасливіша жінка
Після школи Надія мріяла вступити в медінститут і неодмінно стати гінекологом. "Я хотіла боротись із безпліддям, а також допомагати дітям народжуватись", – згадує вона. Проте тоді для дочки священика двері до такого вишу були зачинені: склавши іспити до Львівського медінституту і не дібравши кількох балів, поїхала у Ленінград. З батьком побували у декількох медучилищах, їй пропонували подати документи на спеціальність "сангігієна", та вона відмовилась: "Я не хотіла просто заробляти гроші, прагнула робити молоді сім’ї щасливими". То ж, попрацювавши у санаторії в Трускавці, на другий рік знову вступає у медінститут, на цей раз у Запоріжжя. І знову забракло кількох балів.
Вона так і не стала гінекологом, але багатьох жінок відвернула від злого умислу, переконавши, що материнство – найбільша радість на землі. Виконала велику місію – стала турботливою матір’ю для шістьох дітей. "Я народжувала важко, та до появи дітей на світ ставлюся як до Божого благословення, – мовить їмость Надія. – Коли була вагітною, відчувала себе найщасливішою жінкою у світі. І ніколи не зрозумію тих, хто наважується на аборти. Не вбивайте своїх дітей! Свою помилку ви зрозумієте, та буде вже занадто пізно".
Родинний зв’язок
Поїздка у Ленінград хоч і не дала їй можливості стати студенткою, та подарувала зустріч з майбутнім чоловіком. Батько вирішив провідати колег у семінарії, де на той час навчався Михайло Кухар. Слово за словом і виявилось, що вони земляки – Надія зі Стебника, Михайло – із Самбора. Цілий день гуляли вуличками Ленінграда, а на завтра Надія повернулась на Україну. Та Михайло уже будував плани на майбутнє. Через рік він приїхав до неї у гості, а вже наступного – молоді повінчались. Щоденні кількагодинні телефонні розмови скорочували відстань між люблячими серцями.
Чоловік отримав парафію в Андріївці – так молода священича сім’я оселилась в Бущині. Не забарився й лелека до їхньої оселі – першою народилась Оля, через рік – Наталя, третім був Володя. "Сина народжувала найважче. Як сьогодні пам’ятаю – перейми почалися в суботу, цілу ніч біля мене були лікарі і медсестри, всі вимучені, а найбільше – я. Лежу під крапельницями вже понад 10 годин і, знемагаючи, з останніх сил крикнула: "Тату, моліться за мене!" І через декілька хвилин народила хлопчика. У цей час недільного ранку її батько, о.Михайло, служив Службу Божу і по щоках у нього текли сльози. Парафіяни не знали, що коїться зі священиком, а він своїми молитвами допоміг доньці і онукові.
Піклування про парафіян
Коли виношувала четверту дитину, лікарі радили зробити аборт, – старші діти на той час хворіли краснухою. Медики застерігали, які можуть бути наслідки. Та вона їх не послухала, робила все можливе і неможливе, а найбільше молилась, – і народилась гарна і здорова дівчинка. Назвали її Анастасія. "Подивіться, вона в мене як модель", – хвалиться їмость Надія.
У неї своїх дітей багато, а вона піклується багатодітною сім’єю. Допомагала, чим могла – одягом, харчами. Не сприймала, коли селом ширились чутки, що, мовляв, ото понаплоджують, а потім ради собі не можуть дати. «Чому понаплоджують? Я народжую, а вони плодять. Тоді чим я відрізняюсь? А, можливо, і про мене так говорять позаочі, адже і в мене багато діток".
Не зважала на балачки, а своїм прикладом доводила, що християнин має піклуватись про ближнього. У сильні морози несла їм обігрівачі, щоб якось зігріти чужих дітей, – бо вікна повибивані і пічка розвалюється. Просила людей, щоб не були байдужими до чужого горя. А тут і нагода підоспіла – вибори. От один із кандидатів і пообіцяв викупити для багатодітної родини сільську хату. Але ж її ще треба було довести до ладу. Та як все було готово, скільки ж то радості було!
Коли допомагала людям, й не знала, що незабаром знову стане матір’ю. Та наснився віщий сон. Якраз на Олександра народився хлопчик, який приніс собі ім’я, що означає – "помічник людям". Його народження, як подарунок за ті клопоти, що сама взялась вирішувати.
У родині священика підростає й маленька щебетушка, п’ятирічна Катруся. І мама всім дає раду.
Батьківська наука
"Як ви зі всім справляєтесь?" – запитую. "Інколи й важко було, коли діти хворіли, по три місяці вірус з хати не виходив, а сільський фельдшер навідувався щодень. Завжди з вдячністю згадую парафіян, вони щораз допомагали продуктами. Та, звичайно ж, без підтримки рідних важко було б. Тому й вважаю, що цю нагороду, яку отримала, варто поділити між моєю мамою і старшою донькою Олею", – мовила моя співрозмовниця.
Коли після урочистого нагородження у райдержадміністрації для матерів звучала пісня "Аве Марія", то їмость Надія не могла стримати сліз, – роки промайнули у споминах. Тато навчав дітей читати, плавати, кататись на лижах, а мама – прибирати і готувати їсти. "Мусять багатодітні сім’ї бути роботящими, тому й серед наших дітей ніхто не байдикує. Дівчатка мої і прибирають, і смачно готують, і менших доглядають. Не відстають і хлопці – і покосять, і в саду чи на городі приберуть. Інколи й нарікають, та я відповідаю, що змогла б все зробити сама, але ж ця наука їм знадобиться.
Вранці питаю кожного чи молився, чи пив свячену воду. І щораз дякую своїм батькам, що навчили жити з Богом. Зі старшими дітьми було легше, а от з молодшими… Зараз виховувати дітей дуже важко, – раніше були лижі, санки, ковзани, – діти здоровші були, а тепер залежні від комп’ютера, просиджували б біля нього цілими днями. Та я говорю, що у всьому треба знати міру. Якщо це не допомагає, просто замикаю кімнату".
Батьки дали дітям вищу освіту. Старші дівчата родини Кухарів закінчили Франковий виш, Володя навчається у "Політехніці", менші двоє ще у школі, а Катруся – в дитсадку.
Не зрадила захопленню
Їмость Надія вишиває, в’яже гачком. Грошей на все не вистачало, то й в’язала дітям і шапочки, і шкарпетки, і плащики. Воно й дешевше виходило, й оригінальніше. А зроблене маминими руками ще й краще зігрівало. Змалку захоплювалась й фотографією, вночі працювала з реактивами, проявляла плівки. Не зрадила своїм уподобанням й дотепер, – хоч зараз це робити набагато простіше. Від мами захоплення перейняли й діти. А ще вони, як і мама, вона, навчались музиці, – Оля, Наталя і Володя виступають у Народному ансамблі пісні та музики "Андріївські музики", Наталя вже й сама є керівником львівського ансамблю. Діти творчі, самі складають пісні.
Зустріч через роки
На зустріч випускників через 20 років у рідну школу завітала і їмость Надія. Виступали однокласники, хвалились своїм кар’єрним ростом: хтось викладає в Еквадорі, інший – в Хмельницькому. "А я сиджу і думаю, що ж буду говорити, – пригадує Надія Михайлівна. – Але коли сказала, що виховую п’ятьох дітей (на той час Катруся ще не народилась), то всі встали і довго мені аплодували. І зрозуміла, що виконую найбільшу і найголовнішу роботу. Я не здобула вищої освіти, зате знайшла себе у дітях».
Свята у родині
День народження Божого Дитятки є особливим для кожної християнської родини, а найперше, для священичої. Оселю заздалегідь святково прикрашають, зараз це вже роблять діти. Тут лунають і музика, і співи, – родина співає колядки. Та найбільше гостей збирається 11 січня, – матінку вітають з днем народження. До привітань приєднуємось і ми.
«У час різдвяно-новорічних свят бажаю всім здоров’я, миру, радості, любові і Божого благословення», – вітає і нас їмость Надія.
Лариса ГАРАСИМІВ
