Якби я була чаклунка,
чи принцеса, чи царівна,
натворила б я багато
див усяких на землі.
І усіх дівчат чарівних
я покликала б на свято,
і були б на тому святі
і дорослі, і малі.
Посадила б наречених
я на коней наряджених,
й ми поїхали б по світу
у заквітчані луги.
Нам би зорі посміхались,
нами б люди милувались,
і мостом любові ріки
поєднали б береги.
Та, на жаль, я не чаклунка,
не царівна, не принцеса.
Це були всього лиш жарти–
чи веселі, чи сумні.
Я звичайна собі жінка
і статечна поетеса.
Дуже жаль, та в моїм віці
вже не їздять на коні…
Світлана ДЗЕНДЗЕЛЮК,
с. Топорів
