Головна Історія Перша світова війна у Буську

Перша світова війна у Буську

278

Вже на початку воєнних дій проти Австрії російські війська розгорнули наступ на Львівському напрямку, 25 серпня 1914 року вийшовши на лінію Кам'янка  Струмилова  Дідилів. Наступного дня 11 російський корпус вдарив на Буськ. Австрійське військо зайняло оборону вздовж річки Буг проти переважаючих сил ворога. Спочатку австрійці рушили в атаку, яку росіяни відбили. А 28 серпня їхній опір було зламано і Буськ на тривалий час опинився в руках росіян.

Під час триденних боїв полягло багато вояків з обох сторін, їх похоронили при дорозі з Буська до Верблян в двох окремих могилах. Ті могили по закінченні війни загородили, поставили великий дерев'яний хрест, і бущани опікувалися ними до Другої світової війни. При прокладанні дороги Львів  Київ поховання були знесені і сьогодні про них немає і сліду.

Російська окупація в Буську тривала один рік. Губернатором у Галичині був російський генерал Володимир Бобринський, який зрусифікував місто. Він видав циркуляр, яким заборонялися всі українські громадськополітичні організації, закривалися всі навчальні заклади. В той час були закриті та розграбовані буські філіали "Просвіти" і "Сокола", зупинено навчання у школах. Але особливого успіху в Буську русифікаторська робота не мала, оскільки в місті не було поширене москвофільство.

Росіяни, які таборували в Буську від серпня 1914 року до вересня 1915 року, примусово втягували бущан до свого війська. Австрійська адміністрація в липні  серпні 1914 року також призивала бущан у ряди свого війська. Призову підлягали чоловіки та юнаки віком від 21 до 42 років, головним чином ті, хто вже відбув армійську службу і мав відповідний військовий вишкіл. А вже через рік на фронт було відправлено всіх представників чоловічої статі від 18 до 50 років.

У перші дні війни багато молодих бущанполяків підсилили шеренги „Польських Легіонів, утворених Йосифом Пілсудським, а також інших військових формувань. Молоді українці вступали в ряди Українських Січових Стрільців (УСС) і воювали на боці Австрії, яка обіцяла допомогу в утворенні самостійної української держави. Серед інших до них належали бущани: Юліан Чучман, Сидір Чучман, Деодор Ваньо, Осип Гачкевич, Іван Цимбалістий, Іван Домкович, Євген Ваньо, Іван Гофрик, Якоб Давидовський, Андрій і Казимир Патери, Іван Кучинський, Павло Дмитрук. Набагато більше наших земляків служили в інших військових частинах австрійської армії, оскільки чисельність легіону УСС австрійським генералітетом була обмежена.

Влітку 1915 року австрійські сили підійшли до залізничної станції в Красному і там билися з росіянами. Лінія фронту проходила через Буськ, який притому був сильно зруйнованим. Будівлі уряду, суду, школи лежали в руїнах. У вересні 1915 року російські війська залишили Буськ.

Намісник Галичини на звернення старости повіту асигнував 3000 корон для відбудови головного будинку буського суду, побудованого іще за часів Йосифа Мієра. Будинок міського архіву притому до кінця так і не був відбудований, незважаючи на це, там розмістилась військова комендатура. Приміщення ж арешту було відбудовано кілька літ по війні.
 

В загальному під час воєнних дій 1914  1915 рр. в Буську було знищено близько третини будинків (з них більша частина житлових), частково пошкоджений палац графів Бадені (його спромоглася відремонтувати невістка Казимира Бадені  Аліція лише у 1932 році).

У листопаді 1916 року у віці 86 років помер цісар Австрії Франц Йосиф, який правив країною 68 років. Після його смерті цісарем став Карл І, який двічі перебував у Буську в 1917 році під час візиту в Галичину (3М і 22^ІІ.1917р.). Ціллю цих поїздок було відвідування групи армійських частин під командуванням австрійського генерала Едуарда фон БемЕрмолі, які розташовувались в нашому місті і с. Красне. Серед цих частин були як австоугорські, так і союзні німецькі підрозділи.

Під час проїзду Карла І центром Буська його вітали лише жінки, діти і старики тому, що майже всі чоловіки в той час перебували на службі у війську, багато з них не повернулося з тієї війни.

У листопаді 1918 року почався розпад австрійського цісарства, українці оголосили про утворення власної держави та, війська, основу якого становили українські частини, скеровані до Галичини і Львова австрійським урядом.

Вночі з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року українці прийняли владу в Львові, відібравши її від австрійської адміністрації. Нова влада організовувала віча, на котрих інформували людей про утворення української самостійної держави в рамках колишньої габсбурзької монархії на теренах Галичини, Північної Буковини, Закарпатської Русі та Лемківщини зі столицею у Львові. Відлуння того чину швидко докотилось до Буська. Тут також відбулося віче, на якому бущани обрали голову виконавчої влади міста  комісара. Ним став довоєнний заступник буської філії "Сокола" Іван Домкович. Українську поліцію очолив Прокіп Чучман. Зміна влади з австрійської на українську в Буську відбулася спокійно. В суді, пошті, школах, урядових установах залишились ті ж працівники, переважно поляки. Це було негативним явищем для розвитку української державності, що особливо відчулося в умовах українськопольської війни, яка розпочалася відразу після проголошення у Львові Української держави.

Перша світова війна, як відомо, закінчилася 11 листопада 1918 Комп'єнським перемир'ям, що означало капітуляцію Німеччини. В Буську вона спричинила повний занепад господарства. В додаток до всіх негараздів почали поширюватися різні хвороби. На залізничній станції в Красному зібралось багато людей, звільнених з російського полону, які поверталися до рідних місць на теренах Галичини і Австрії. Вони довго чекали на залізничне сполучення в жахливих умовах особистої гігієни. Були брудні, голодні та завошивлені. Серед тих подорожних вибухнула епідемія холери, яка швидко перекинулася на бущан. Треба було хоронити померлих, повідомляти їх родини, а ліків і лікарів бракувало. Весною 1919 року виникла епідемія грипу, т.зв. "іспанка", на яку померло біля 200 жителів Буська, а біля 1000 хворіло. Внаслідок війни кількість населення в місті значно зменшилась. Якщо в 1910 р. тут проживало 7751 чол., то в 1921 р. лише 6440 чол.

Сидір Чучман

Михайло ЗОШЦЯ, член Товариства «Бужани»