Головна Культура Міст – як символ єднання громади у Буському районі

Міст – як символ єднання громади у Буському районі

365

 Так склалося, що сім’я Татті з Топорова упродовж багатьох років терпіла великі незручності. Жили, наче на острові: з двох сторін їх обійстя оточують людські городи, а з двох інших – глибокі потічки.

         Хіба треба пояснювати будь-кому з господарів, що то означає не мати заїзду на власне подвір’я: ні трактором, ні вантажівкою. Довелось часто вручну переносити дрова, сіно, будівельні матеріали.
    Ще десь в 2003 році господарі оббивали пороги чиновників з тим, щоб їм посприяли у зведенні моста.
  І, нарешті, їх почули – районна рада виділила кошти на будівництво моста. Приїхало керівництво району та узгодили з господарями оселі найбільш зручне місце для моста.
    І тут усе почалося…  Сільський голова Ярослав Ковальчук, через особисту неприязнь до сім’ї Татті, не рахуючись ні з ким, вирішив діяти по-своєму.
  Маючи маріонетковий склад сільських депутатів, на сесії сільради прийняли рішення: міст перенести в інше місце – без аргументації такого, м’яко кажучи, дикого рішення…
   Голова буквально заставив на другий день після сесії скинути матеріали уже на новому місці; навіть почалися перші будівельні роботи.
  Але світ не без добрих людей: блискавично відреагували на цю горе-новину для сім’ї Татті громадські активісти в особі Лесі Тарасової, Марії Політило, сільського депутата Сергія Гавора.
     Про розперезане свавілля голови одразу ж дізнались і в селі, і в районі.
   І сталося диво! – Чи не вперше з часів «царювання» нашого голови люди дорікали йому за непоступливість, не людяність.
   Вирішальним у цій драматичній ситуації стало втручання шановного Петра Степановича Мороза: 
    – Міст має бути там, де вигідно людям, – рішуче заявив він.
  Нині міст добудовують, що додає оптимізму не лише сім’ї Татті, але й усім сельчанам: нехай трохи із запізненням, але справедливість відновлена.
 Сім’я Татті з цієї нагоди висловлює вдячність керівництву району за матеріальну і моральну підтримку, за стійку позицію – активістам села, за взаєморозуміння – сусідам і просто односельчанам.
    Здавалось би, що така дріб’язкова господарська проблема, яка торкається лише однієї сім’ї, не вартує уваги громадськості.
   Можливо і так, але для нас, топорівців, ця вирішена сільська проблема, ініційована активістами і підтримана громадою, – це маленька перемога, якою ми вирішили поділитися з вами, шановні користувачі Інтернету.
     З іншого боку, ця подія є і віддзеркаленням стилю керівництва нашого голови, у діяльності якого нема і натяку на демократизм. Визначальною рисою Ковальчука Ярослава є маніпулювання людською свідомістю, поділ людей на «наших» і «ваших», чвари, плітки, – це визнають нині дуже багато людей, і, на превеликий подив, навіть частина його колишніх прихильників.
   Це вселяє надію на те, що у свідомості топорівців, нехай і повільно, руйнується стереотип «удільного князька», для якого поняття «влада» асоціюється із можливістю владарювати, але аж ніяк не у жертовному служінні Людині.
    І, мабуть, тому, що не йде в ногу з громадою, голова нагородив себе, уже вчетверте поспіль у цьому році, грошовою премією. Не забув і про свою дочку Світлану, яка оформлена діловодом, і отримує зарплатню із сільського бюджету – очевидно, дуже вже зразково виглядають ці довідки…
   Перефразуємо відомий вислів на свій кшталт: гідність – вона або є, або її немає…
     І все-таки ми не втрачаємо надії на те, що прогресивні зміни скоро торкнуться Топорова, час розставить усі акценти у цьому непростому протистоянні.
   Активісти села Топорів: Леся ТАРАСОВА, Євген ГАВРИЛЮК,
                                              Валентина РЖИСЬКА, Марія ПОЛІТИЛО,
 Зіновія ДАНИЛІВ, Сергій ГАВОР.