Головна Листи Читаймо Шевченка – не розминаймось з правдою

Читаймо Шевченка – не розминаймось з правдою

264

На моє переконання, від того, чи знайдеться місце для Т.Шевченка у храмі власної душі кожного з нас (йдеться не лише про окрему людину, а й про українську націю), залежить, ким ми будемо у майбутньому. Адже для всього світу вже майже два століття таке поняття як Україна нерозривне з ім'ям Тараса Шевченка.

Тарас Шевченко – і вільна, суверенна, ні від кого незалежна Україна, яка живе "своєю правдою і силою, і волею" – це два нерозривні поняття, які нуртують в душах нескорених синів і дочок Матері-України. Великий поет поставив на сторожі нашого існування як народу своє невмируще слово. Завдяки йому ми не згинули безслідно. Хоч він був самотній, не зазнав щастя мати свою сім'ю, дітей, але саме йому Бог дав силу й талант стати духовним батьком найкращих представників української нації: Івана Франка, Лесі Українки, Василя Симоненка, Василя Стуса… Та хіба можна їх перелічити! А коли згадую, звідки починалося моє розуміння, що таке незалежна Україна, то це знову-таки пов'язане з його ім'ям.

У хаті моєї бабусі довгими зимовими вечорами читали вголос "Кобзаря" спочатку моя бабуся, мама, а потім і я, коли доросла до того. Це назавжди залишилося в моїй пам'яті, а вже наступні роки дали початок осмисленого пізнання Шевченка, України, себе.

Твори Шевченка перечитую уважно і щораз глибше розумію їхню суть. У моїй пам'яті спливають рядки із "Причинної", "Утопленої". Перед очима постає одна картина за другою – гірка доля в умовах тогочасної дійсності. А ось "Гамалія", "Гайдамаки" – і в пам'яті зринають картини далекого минулого нашого народу: героїчні битви, сміливі походи – відгомін сивої давнини. Далі – "Кавказ", "Єретик". У цих творах – гірка правда про поневіряння, страждання і криваві сльози знедоленого народу.

З'явився в душі докір самій собі, що мало користі роблю для України. А одного разу навіть здалося, що сам Шевченко дорікає мені. Тому завжди відчуваю його присутність на своїй життєвій дорозі до правди. Жоден березень не минає у мене без Шевченківського свята. Крім участі у шкільному святі, наша сім'я організовує свято ще й вдома, для себе. Коли на шкільному святі я читала поему Шевченка "І мертвим, і живим, і ненародженим…" – намагалася передати почутий мною його голос усім. Переконана, Шевченків "Кобзар" повинен стати настільним підручником життя для кожного, а ми всі – Тарасовими учнями. Саме в нього маємо вчитися любові до України, її землі, її героїв. Ніхто нам, українцям, не сказав щиріше правду в очі, як Тарас. Отож читаймо його твори й у своєму житті не розминаймося з правдою. Читаймо "Кобзаря", не минаючи "ні титли, ніже тії коми". Читаймо не для годиться, не задля офіційного відзначення чергових роковин, а задля збагачення й удосконалення власної душі. Тоді й навчимося жити за мірками, за якими жив великий син України.

Тетяна ОСТАП, с.Ракобовти