Головна Політика Як не помилитись виборцю: кілька слів про мораль, ідеологію та майбутні вибори

Як не помилитись виборцю: кілька слів про мораль, ідеологію та майбутні вибори

188

Через 25 днів мільйони українців прийдуть на виборчі дільниці, щоб  взяти участь у місцевих виборах. За даними ЦВК у них братимуть участь 132 партії. Як виборцеві розібратись у цьому політичному вінегреті? Як зробити правильний вибір? Своїми роздумами з цього приводу вирішив поділитись.
Дехто нині каже, що вже стомився від виборів і політики: люди вже нікому не вірять. І зрозуміти їх можна, бо вони не бачать жодних позитивних зрушень. Життя стає все важчим. Але ніхто в світі кращого устрою, а ніж демократія ще не придумав. Тому мусимо бути активними, розвивати громадянське суспільство, вести гарячі дискусії з усіх питань життя громади. Нині не існує тем «табу». І вибори дають нам черговий шанс для очищення влади, обрання нових людей, які мають принципи та ідеали, а не затьмарені жадобою наживи та махлювання.
Зараз в країні розпочалась реформа місцевого самоврядування. Суттєво збільшились фінансові можливості місцевих рад: місцеві бюджети нині перевиконуються. І тому надзвичайно важливо хто ті гроші буде ділити і як. Сьогодні громади розпоряджаються немалими ресурсами, землею, майном і тому не можна легковажити виборами. Переконаний, що 25 жовтня усі виборці повинні виявити максимальну активність і прийти на виборчі дільниці. Принаймні для того, щоб ваш голос не вкрали. Бо чого потім нарікати? Політологи говорять, що погану владу обирають добрі, але ліниві виборці, що не приходять на вибори. Не будьмо такими! Не даймо себе в черговий раз ошукати. Дехто вже не вірить у зміни. Але зневіра вбиває майбутнє і пожирає людину зсередини. Справжній християнин не має права бути маловірним!
За якими ж критеріями людям розпізнати гідного кандидата? Мусимо розпізнати, якою ця людина була упродовж свого свідомого життя. Чи не бігала по різних партіях? Не брехала? Не крала? Чи є доброю в родині? Порядність і репутація, принциповість та щирість, відкритість та людяність, ініціативність та креативність – ось ці критерії за якими треба обирати майбутніх депутатів. Важливими є також їх фаховість, практичний досвід та готовність жертвувати для громади найдорожчим – власним часом.
Але чи не основним чинником є моральність кандидата, його т.зв. ідеологічний стержень. Більшість українських партій немає чітко виражених ідеологічних засад. Люди в них об’єднуються за професійними чи бізнесовими інтересами, за територіальною ознакою. До речі, лише кілька українських політичних структур мають справжні ідеологічні засади. І так звані класичні партії на Заході розбудовуються на принципах християнської моралі та здорового глузду. Зазначу, що більшість європейських країн, правлячі партії яких сповідують християнсько-демократичну ідеологію, є заможними та  правовими суспільствами. Ну чому ми вкотре обираємо перефарбованих регіоналів? Спокушаємось на якісь подачки чи гречку? Це ж все робиться за вкрадені від громади чи бюджету гроші через маніпулювання з тендерними процедурами чи податковими пільгами. Сьогодні ми отримаємо 200-300 гривень у вигляді передвиборчого «презенту» , а потім, упродовж цілої каденції місцевий бюджет буде недоотримувати сотні тисяч гривень.
Окрім того, люди повинні оцінювати не лише самого кандидата, а й політичну силу в цілому. В сучасних умовах один депутат не має жодного впливу. Як кажуть – один в полі не воїн. Лише згуртована ідеєю команда однодумців здатна проводити реформи. Тому важливо, яку політику партія реалізовує на загальноукраїнському рівні, а не лише в окремому селі чи місті. Треба аналізувати позицію лідерів, які закони вони вносять до парламенту, як голосують. От до прикладу ідея керівника фракції «Блок Петра Порошенка» Юрія Луценка про легалізацію проституції в Україні. Про це він сказав «Українським Новинам». На його думку це «унеможливлює колосальний тіньовий бізнес і злочинність, які живуть за рахунок нелегальної проституції». Ну невже в країні нема більшої проблеми? А як тут бути з мораллю, сімейними цінностями, християнськими засадами нашого суспільства? Я розумію, що дехто у Києві хотів би, щоб ми стали космополітами і почали приймати в Україні біженців зі сходу, немало з яких є потенційними терористами. Але, як казав Тарас Шевченко: «В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля». Ми не хочемо чужого, але й свого не віддамо.