Ось і добігає до фінішу 2012… Усе в ньому було: солодка радість зустрічей, добрі справи, пам’ятні дати й гірка печаль розлук, особливо, коли виряджаєш близьких людей у далеку дорогу, на заробітки, в чужину. Але таке воно життя, для кожного різне, але з Божим даром сил і терпіння, щоб нести свій хрест.
– То ж чим був позначений рік, що минає?
– Усі непередбачувані події приписували рокові Чорного дракона (я сама під цим знаком народилася, якщо вірити астрологам), який нікого не обминув своєю чорною увагою, а також активному Сонцю. То в того, то в іншого – не збулось, поламалось, розбилось, травмувалось. А тут ще перипетії з "кінцем світу". Знову ж таки винен чорний дракон. Це він буцімто спровокував торнадо й цунамі, неймовірну спеку, наближаючи той "кінець" і зміцнивши статки продавців-спритників, які під чарівну дудочку ЗМІ випродали е-нні запаси свічок, консервів, обладунків для бункерів (ніби при "кінці світу" вони стануть у пригоді людям?!"). Дивина та й годі!
– А що ти вкладаєш у це поняття?
– У моєму розумінні "кінець світу", звичайно, не за Євангелієм, коли небесні світила захитаються і настане темрява по всій Землі (але коли це буде, ніхто не знає) – це коли помирає любов між людьми, коли рвуться живі лагідні взаємини, коли батьки залишають своїх дітей, а діти цураються батьків. Оце катастрофа, оце "гієна вогненна", оце біда для живих, які розучились дивитись на ясне сонце і синє небо, слухати чарівний голос птаства, відчувати цілунку і цілушки смак, радіти кожному новому дню.
– І з ким тобі по дорозі?
– Я з тими, хто шукає і знаходить, цінуючи дар життя. Хто падає і встає, починаючи усе з чистої сторінки. Хіба легко було нашому землякові Михайлові Туркевичу, коли у холоді, снігах і постійній небезпеці долав 30 років тому найвищу вершину світу – Еверест?! Неймовірно важко, але він ішов в одній зв’язці з товаришами-альпіністами, бо попереду була мета сходження – вершина. І шлях до неї лежав через відчуття ліктя, любов, мужність і неймовірну відповідальність. У кожної людини є свій життєвий Еверест, який треба обов’язково подолати.
– Тому твої позитивні герої завжди з рисами ідеальних людей?
– Саме так. Хоча й запевняють, що таких людей не буває. Але з огляду на те, хто і як моделює свій ідеал. От і цього разу Руслан Землянко з мого нового оповідання "Варення з райських яблук" – людина цілісна, правдива, любляча, без подвійних стандартів. Падає, піднімається, але не здається, набираючи нову життєву висоту. Йому до пари й Людмила Белей, чарівниця високої моди, яка через життєві обставини опинилася в кризовій ситуації. І тільки світле кохання допомагає обом вирватись з клітки нерозуміння й самотності.
– А тепер, Алло, повіншуй воленародівців та її читачів.
– Мені вже вчувається срібний різдвяний передзвін, перед яким намагаєшся очиститися від гріхів, вільних і невільних, простити одне одному, щоб просвітленому наблизитися до народження Христового і такого милого з дитинства "Сійся, родися!..".
І традиційно бажаю: здоров’я, щастя, Божої благодаті й усіх гараздів!
За Вас, хто завжди у дорозі,
За Вас, хто завжди у тривозі
За справи людські,
як батько і мати
Щоб серце своє по краплині віддати!
З Вами була Алла АНДРЄЄВА
Р.S. А щоб ти, шановний читачу, був з нами, з Аллою Андрєєвою і її новими героями, – передплати «ВН»: «смакувати» варення з райських яблук будемо вже з початку січня.
