У місцевій «районці» днями був опубліковано матеріал під назвою «Розсудіть нас, люди». У ньому йшлося про транспортні проблеми, з якими стикаються мешканці села Топорів. Оскільки рамки газетних шпальт не дозволяють податі більш докладну інформацію, дозволю собі я, автор цієї публікації, Зіновія Кузьма, скористатися інформаційним порталом.
Мова стосувалася саме бродівських автобусів, тобто автобусів напрямку Львів-Броди, у маршрутах яких не передбачений заїзд до Топорова. Іноді доводилося приватно домовлятись з водієм, аби підвіз в село, а це десь півтора кілометра; бували періоди, коли нас виручала влада – домовлялась з перевізником. Були і чорні смуги у нашому побуті. Це траплялось тоді, коли водії категорично відмовлялися їхати в село.
Зокрема, наприкінці 2014 року село сколихнула неприємна звістка: сільський голова Ярослав Ковальчук перестріває в центрі села бродівські автобуси і в жорсткій формі пред’явлення являє водіям ультиматум: не мають права заїжджати в село, мовляв, псують дорогу і т. і. (топорівці знали істинну причину такої поведінки голови). І власне оця резонансна для села подія і спонукала мене звернути із заявою в Буську РДА з тим, щоб якось владнати цю ситуацію (повторюватися не буду – про це йдеться у «районці»). До слова, у своїй заяві в районну адміністрацію, я акцентую увагу на недостойній поведінці сільського голови, який мав би відстоювати інтереси громади, а не пакостити. Ну а тепер про інші події, які, так би мовити, «поза кадром».
У приміщенні Буської райдержадміністрації уважно вивчили заяву, злегка дорікнули голові (він, як завжди, усе заперечував) і врегулювали це питання. І як тільки пристрасті вщухли, автобуси і далі підвозили людей, тоді знову село облетіла новина, і на тій раз дуже обнадійлива: пан голова отримав відповідь з Буської РДА про те, що, зважаючи на його прохання, отримано офіційний дозвіл на заїзд автобусів в село. Голова показував цю, скажемо так, «відповідь» – кому попало і де попало: в магазинах, на вулицях…
Знаючий «багатовекторність» нашого голови, я запідозрила, що щось тут не так. З’єднання єднання ясувала у телефонній розмові з Євгеном Михайловичем, що жодної відповіді в сільраду не надсилали, оскільки уклали засну угоду з перевізником. За словами пана Кичурчака, «знайдено золоту середину…» (вибачте, шановний Євген Михайлович, що цитую Вас, але я змушена це зробити).
– У тому, що автобуси заїжджають в село, немає жодної заслуги вашого голови, це ваша заслуга, – підсумував п. Кичурчак (заслуг своїх не вип’ячую – це так, до слова).
А тепер – про другий аспект у цій загалом детективній історії… Як відомо, ми тепер знову хідно пішки.
Невеличкий екскурс в минуле. Серед бродівських водіїв вирізняється своєю не людяністю, непоступливістю водій пан Шпирка. Хто-Хто, а топорівці його добре знають. Знають як важко п. Шпирку було впросити підвезти людей. Якщо іншому водієві скажеш слова «підвезіть, будь ласка», він кивне головою і везе, а пан Шпирка починає: «Спішу, вас мало, не маю права…».
Одним словом, шукав «зачіпки», щоб не їхати в село, і я «подарувала» йому такий привід. Мої необережні слова про ті, що важко ходити пішки, будемо добиватись заїзду автобусів, – стали каменем спотикання для сотень людей.
А тепер відносно міфу про якусь «скаргу»… Розсудливі люди розуміють, що жодної скарги ні з моєї сторони, ні зі сторони інших топорівців бути не могло. Писати таку скаргу – це все одне, що «пиляти гілку, на якій сидиш». До слова, пан Шпирка три дні тому, відмовляючись підвозити людей, посилався на те, що запізнюється, «не положено».
Через три дні риторика п. Шпирки змінилася: – Вінна Кузьма, подякуйте Кузьмі, вона написала скаргу… До речі, пишуть скарги в установи, їх реєструють, а лжескарга на руках водія, витягнута з бардачка, – це не що інше як папірець.
До речі, ще на початку 2015 року, коли я підняла проблему підвозу людей, в Топорові хтось настирливо нав’язувати язувати язував думку про… скаргу, яку написали в сільраду (чому в сільраду – не збагну) 15(!) мешканців села, в якій вони протестують проти заїзду бродівських автобусів в село. І сільський голова, будучи законослухняним, просто виконував волю від їх «протесних» селян, тому і змушений був шельмувати бродівських водіїв.
А тепер кілька питань «на засипку»:
а) чи була скарга, спричинена останніми подіями;
б) якщо така скарга насправді була, хто б міг бути її автором;
в) хто подав ідею п. Шпирці приписувати авторство мені.
Пане вагу! Звертаюся до Вас публічно. Відкрийте свій сейф і добудьте оту одіозну відповідь з Буської РДА про те, що автобуси зобов’язаннями пов’язані заїжджати в село. На жаль, ви не зможете цього зробити бо, апріорі її нема і ніколи не було, хоча вона була б дуже доречною у нинішній ситуації.
Натомість ві мусуєте тему скарги біля кожного стовпа і… тріумфуєте. Таким, на жаль, є стиль вашого керівніцтва: ймовірно брехню побиті новою брехнею.
Я ж зі своєї сторони, оскільки мені приписують авторство, звернуся до СБУ з тим, щоб знайшли справжнього автора скарги.
Ми, активісти села, попри спротив водіїв-«шпирок» із диктаторськими замашками, скористаємося своїм конституційним правом, і звернемось із заявою в ті інституції, котрі відають транспортним сполученням. Адже недарма кажуть, що «хто стукає, тому відчиняють».
