Сонячний Великодень, чистий і причепурений, заквітчаний буйнотрав’ям та оспіваний церковним дзвоном у мене завжди асоціюється з тим, як моя бабуся та мама печуть паску. Без неї – як Різдво без куті. Запах свіжовипеченої, прикрашеної узором із хрестів та "коси" і досі мимоволі переносить мене у дитинство, коли усе жіноцтво у моїй сім’ї дбайливо формувало великодні хлібини. Здавалось, що це величне свято пахне лише свіжою паскою.
Бабуся, за традицією, випікає паски у чистий четвер, і тільки у печі. Нашу стареньку мазану піч кілька років тому замінили на кахельну, але вона не втратила своїх пекарських властивостей. Скільки себе пам'ятаю, а хліби, короваї, калачі і паски у дбайливих бабусиних руках вдавалися на славу.
Зазвичай, пасок вона випікає мінімум 20. Маленькі гарненько "вмощувала" у кошик спочатку онучкам, а тепер правнучкам, а більші ділила на усіх своїх дітей. Бувало, великодній хліб ми їли ще довго після свят, бо ніколи він не псувався, не черствів – із солодкої паски й крихти не залишалось.
Приступаючи до випікання, бабуся заздалегідь готувала гарні поліна. Розчинивши хліб вночі, довго його замішувала. Аби був пухкий, однорідний та рум'яний, не шкодувала яєць, завжди додавала багато родзинок. Перш ніж "садити" тісто в піч, завжди молилася, щоб паска вдалася. Лише з чистими думками і у спокої вироби добре вдавалися. І, аби борони, Боже, не сіла – завжди хвилювалася, бо в році може спіткати недуга.
"Якщо піч буде недостатньо прогрітою, – повчає бабуся, – паска не підійде, а якщо перегріти, то просто згорить, адже в печі зробити вогонь меншим неможливо. Хоча існують деякі хитрощі. Наприклад, потрібно покласти на розпечене вугілля намочені поліна. Коли ж саджати паску у піч, потрібно поводитись дуже тихо та обережно, адже паска не терпить шуму. І справа тут не в давніх забобонах: тісто, яке лише почало підійматись, може відреагувати на вібрації, викликані гучними розмовами, та впасти".
Тому тільки-но останню форму з тістом посадили до печі, ми немов завмирали. Ніхто нікуди не виходить, адже будуть гримати двері, а всі бесіди ведуться пошепки.
Один із найприємніших моментів – коли паска починає "ходити", тобто ванільний запах здоби розповсюджується по всій хаті і навіть на вулицю. Це означає, що час уже дивитись до паски. Тоді кожен з цікавістю заглядає до своєї форми – чи гарна його хлібина. Малими ми з сестрою завжди змагалися: чия пасочка красивіша. Але ці забави швидко відходили на другий план, коли мама давала куштувати наші здоби. А після закінчення приготування – а на нього йде півдня – бабуся неодмінно дякувала печі за вдалі паски. Адже наступного року знову доведеться звертатись до неї за допомогою.
Відійшли у даль дитячі роки, від них залишились тільки спогади. Але і до сьогодні Великдень для мене пахне паскою – теплою, запашною, домашньою…
Ірина КОРЧИНСЬКА
