Минулого тижня до Львова повернулись військові 80 окремої аеромобільної бригади повітрянодесантних військ ЗСУ. У зоні АТО деякі солдати пробули близько півроку, виїхавши у березні на полігон, інші декілька місяців. В останні тижні свого перебування в зоні військових дій бригада брала участь в обороні Луганського аеропорту. Серед захисників Вітчизни солдатів зі Львова, Рівного, Вінничини, Хмельницького, Волині наші надбужанці Михайло Вороновський, Володимир Карпета, Богдан Онишкевич і Тарас Скрипинець.^До них долучається Володимир Вороновський, землевпорядник із Гумниськ, який несе службу у 16 авіаційній бригаді на Дніпропетровщині. Наразі чоловік отримав тринадцятиденну відпустку. У п'ятницю зустрічати своїх героївземляків на подвір'я районної ради прийшло кілька десятків дорослих і малих з квітами і щирими словами подяки за відвагу і мужність.Серед них очільники Бущини Володимир Замроз, Богдан Гринишин, заступник голови районної ради Михайло Гаєвський та Степан Рак, голова громадської організації "Майдан Буського району", яка підтримує і надає суттєву допомогу нашим солдатам, які воюють у зоні АТО.
Солдатів відпустили додому на 10 днів, потім вони знову повернуться боронити Батьківщину. Від теплої зустрічі з близькими, друзями і знайомими хоробрі хлопці, яким довелось побачити жахіття справжньої війни, розчулились, навіть у декого забриніли сльози у очах. Віддати честь патріотамдесантникам, які провели в зоні бойових дій не один місяць, прийшли учні Буської другої школи. До них приєдналися і прості бущани, привели и своїх маленьких дітей. Військові не багатослівні, адже в те, що пережили, важко повірити. Намагаються навіть жартувати, мовляв, погода у нас була дуже погана то "Град", то "Смерч", то "Торнадо". А про те, де воювали, кажуть: "Луганську область тепер знаємо краще, ніж Львівську".
Володю Карпету прийшли зустрічати мама, кохана дівчина (на знімку зліва) та тітка. Вони щиро обнімають хлопця, а знайомі і друзі тиснуть міцну солдатську долоню. Цей щирий і відкритий хлопчина найговіркіший. Розповідає нам про спілкування з луганчанами. "Спочатку вони були дуже обережними, та коли ми почали ділитись харчами (навіть їли самі галети, а хліб віддавали людям), стали більш відкритими. Діти перестали нас боятись, постійно прибігали за згущеним молоком, "снікерсами", Цукерками, розповідає Володя. А був такий місцевий патріот чия сім'я давно виїхала в Росію, він же вирішив залишитись на ріднійукраїнській землі. І навіть коли найманці розбомбили його дім, залишався з нами у школі, де снаряди від "градів" пробивали дах і два поверхи. Опісля його прийняли друзі".
ДеЩо пізніше ми дізнаємось, що Володі Карпеті та Михайлові Вороновському вдалось вирватись із ворожого полону та навіть допомогти своїм пораненим товаришам. "Якби не рукопашний бій, мабуть, не було б нас тут сьогодні. Вороги, особливо жорстокі чеченські найманці, полонених розстрілювали на місці," кажуть хлопці.
Тарас Скрипинець розповідає ще іншу історію про те, як вдалося захопити у полон трьох російських військових. Вони зізнались, що служать у регулярній армії, назвали номер військової частини. А один солдатчукча навіть запитав: "Чи правда, Що ви, бандерівці, людей їсте?". Тоді хлопцям навіть мову від здивування відняло, та потім, чувши від місцевих подібні запитання, віджартовувались на такі нісенітниці. Але, як кажуть у народі, не так смішно, як сумно і страшно це є зомбування, інформаційна війна, яку, на жаль, ми програємо.
«Чи страшно?» запитую у дев'ятнадцяти-двадцяти-річних хлопців, а вони скромно відповідають: "На війні страшно, небезпечно, але ми все витримали і, якщо треба, повернемося туди знову". Найважче, кажуть, було опинитись далеко від дому. А ще втрачати друзів. Про здачу Луганського аеропорту говорять із сумом, але наголошують відступ був обгрунтований.
Нагадаємо, що раніше батьки військових 80 бригади, аби домогтися ротації, перекривали дороги, їздили в Київ, неодно
разово зверталися до місцевої влади і таки домоглися свого.
"Дуже сильно підтримувала психологічний і моральни стан українського солдата любов і підтримка українського народу. Це надихало на боротьбу", кажуть десантники і додають, що насамперед мріяли обійняти матерів, які за них хвилювались увесь цей час. На жаль, не всім бійцям бригади пощастило успішно повернутися додому багатьох вже немає в живих, частина солдатів отримала поранення, а деякі до цих пір залишаються в полоні у терористів.
Однак, навіть ці чинники не лякають наших солдатів. Більшість готові після відпустки відразу повернутися в стрій, аби захистити Україну.
Ірина ГАЄВСЬКА
