Високо в горах, розмальованих осіннім різнобарв'ям, заховалось невеличке українське село Гошів, що в Долинському районі на Івано-Франківщині. І було б воно таким же, як і тисячі інших сіл, якби не дві чудові духовні перлини – монастирі, які яскраво сяють у безцінному намисті української духовності. Монастир чину св.Василія Великого на Ясній горі, збудований у 1771 році, давно відомий не тільки в Україні, а й далеко поза її межами опікою і допомогою у потребах Чудодійної ікони Гошівської Божої Матері. А неподалік здіймаються в безкрайнє небо шпилі жіночого монастиря – реколекційного дому, яким опікуються сестри з ордену Пресвятої родини.
Прекрасну нагоду відвідати святині, поринути у молитву-розмову з Богом, переосмислити своє життя мала спільнота "Матері в молитві" з Буська, Тернополя та Сокаля. Пережити триденні реколекції мали змогу понад 40 жінок-матерів. А наймолодшими учасниками були діти, які, можливо, не до кінця розуміли науки, але були для усіх прикладом безпосереднього, по-дитячому щирого і по-дорослому вірного спілкування з Богом.
Проводила реколекції с.Наталя – настоятелька згромадження Пресвятої родини, яка вже, научаючи у Буську, щедро посіяла добре зерно, яке проростає у серцях християн. Реколекційні науки для усіх присутніх були цікавими, повчальними, але одночасно й такими, які потребували нелегкої праці… Вже з першого дня потрібно було обмежити себе в спілкуванні, адже Бога можна почути тільки тоді, коли ми мовчимо…Усі науки чередувалися з часом на роздуми, де кожен мав відповісти на поставлені перед собою запитаннями: "Хто я?", "Яка я людина?", "Який я християнин?", "Хто я в очах людей?", "Ким я є насправді в задумі Божому?", "Чи будую я навколо себе Царство Небесне?".
Ці прості, на перший погляд, питання вимагали від кожного складних і важливих відповідей – часом приємних, часом несподіваних, а часом складних… Ця праця над собою і була тим інструментом, завдяки якому ми простували, вирівнювали свої життєві дороги, розставляли на них дороговкази, визначали мету і ціль нашої мандрівки… Наука і розважання були тісно переплетені молитвою поряд з сестрами-монахинями, які також були для нас добрим прикладом, адже завжди усміхнені і заклопотані старанно і сумлінно виконували свою щоденну працю – робили усе, що робимо і ми – жінки-матері. Своїм прикладом вони вчили нас служити ближньому без нарікань і роздратування.
Сприяла молитовному настрою і природа Гошева. З вікна кімнати, де жили реколектанти, завжди виднілися по-осінньому барвисті величні гори, доглянуте сестрами обійстя і сонечко, яке тими днями усіх пестило і тішило…
Сумно недільної днини було залишати стіни монастиря, в якому так близько і легко спілкуватися і споглядати Бога. Саме цю атмосферу кожен намагався привезти до своєї домівки. І до Буська ми їхали з піднесеним настроєм і бажанням змінити і оновити своє життя. Ми почали зі зміни самих себе…А наших найрідніших людей – чоловіка, який не завжди тебе розуміє, дітей, від яких інколи хочеться відпочити, потрібно сприймати як найбільший і найцінніший Дар, яким тебе обдарував Господь.
Члени спільноти «Матері в молитві»
