Нитками і піснями вона вишила своє життя

Ромби, хрестики, кружальця, прості і складні візерунки – усе це прагнення людини зласкавити добро і обійти лихо увібрала в себе українська  вишиванка, обрядова скарбниця народу, яку майстерно поповнюють  сучасні мисткині. Нещодавно нам випала чудова нагода познайомитись з однією із них – вишивальницею Ольгою Кірковою (на знімку зліва) з Гумниськ. У її рушниках, обрусах і сорочках – яскравий і різнобарвний світ. Світ мрій і бажань, сподівань і молитви.

«Герої» – квіти

Коли зайшла у читацький зал районної бібліотеки, здалось, немов потрапила у казку – добру, життєра­дісну й веселу, бо хоча "герої" її вишиванок – лише квіти, та кожна із них, наче персо­ні­фі­ко­ваний образ. На перший погляд фантастичні соняш­ник, бузок і рожі мають неповторний  ритмічний лад у кольорі, в якому відчувається теплий і людяний тембр. А ще роботи гумниської вишивальниці нагадують картини видатної представниці "народ­ного примітиву" ("наївного мис­тецтва"), однієї з найвідоміших українських художниць Марії Приймаченко. Її роботи – такі ж казкові і фантастичні, а серце – велике і щире.

Філософія добра

Ольга Дмитрівна, якій цього­річ виповнюється 73, людина над­зви­чайно вразлива. Та сіра, а інколи і чорна, дійсність не зуміли знищити в ній прекрасне дитяче вміння сприй­мати життя, як вічну казку. І не лише сприймати, але й ви­шивати на руш­никах та сороч­ках. А їх у доробку – не злічити. Тільки на майстер-клас до Бу­ська ви­шивальниця разом з об­русами і рушниками привезла кілька десятків.

Справжні дива творить пані Оля із кольоровими нитками. Надзви­чайно ефектно вигля­дають її квіти на білій тканині: особливо густо-чер­во­ні, со­нячно-жовті і небесно-сині у чорному обрамленні. Не­мовби со­нячні промені переплелись у вишитті і надають рукотворним ви­творам особливої теплоти. Справжня філо­софія добра, яку знаходить жінка у квітці, що розквітла у дворі, в речах, зда­валось би, буденних. Ось по­ба­чила у церкві жінку в "амери­канській" хустці, відтворила візе­рунок нитками на тканині. Ще одні квіти сподобались на фі­ранці – знову взялась за голку та шерстяні нитки. І диво-квіти, що виникли в уяві, ожили на сорочці.

Закохалася у вишиття

У кожній із них квіти –  настрій і почуття жінки, чиє життя не було встелене пелюст­ками троянд. Вже поховала чо­ловіка і молоду доньку. За­знала горя і в дитинстві. Їх трійко за­лишилось у матері, коли за­гинув батько у роки війни. Як і багатьом сільським ді­тям, на­вчання доводи­лось поєднувати із працею по гос­подарстві, тому закінчила лише 7 класів. Дів­чиною понад усе любила співати, їздила з кон­цертами, навіть до райцентру. Саме там, у військо­вій частині, закохався в юну Олю (на знімку справа) молодий солдат. Так потрапила гумни­щанка на Рівненщину, у село Чудель Сарнен­ського ра­йону.
І саме там, вперше уві­йшовши до світлиці, побачила  ви­шитий квітами рушник.

Поба­чила і закохалась. Тому попросила куму навчити майстер­ності творити голками й нитками яскраві квіти на білому полотні. З тих пір минуло 55, а пані Оля й сьогодні малює гладдю ніжні пелюстки і радо ділиться своєю майстерністю з іншими.

Майстер-клас

На нещодавній зустрічі із пра­цівниками відділу культури і  про­світянами Ольга Дмитрівна про­демонструвала справжній май­стер-клас із вишивання глад­дю. Поділилась і своїми секре­тами майстерності. Почала із лекала-малюнка, завдяки якому їй вда­ються  такі диво-квіти. Го­ловне – уява, а потім на тканину, переважно батист, майстриня наносить візе­рунок. "Для цьо­го, – зауважує, – потрібен справ­жній хімічний олі­вець. Тепер таких немає, а я як за­паслась кількома десятками ще у 1978 році, так і маю донині. Правда, залишився цей один і ще поло­винка", – скрушно додає та водно­час спритно робить свою справу – малює рожі, маки, соняхи й волошки. «А на шовку, – каже, – мож­на малювати кульковою ручкою».

Тканину обов'язково змочує: так краще видно візерунок з лекала. Коли усе готове, береться за нитки. «Краще – шерстяні і не дуже довгі, аби при вишиванні не перетиралися, – повчає майстриня, – і в жодному разі не в'язати вузлики, бо вишив­ка має бути гарною і зсередини». Та продов­жує: "Щодо  кольорів – на ваш вибір, фантазію і смак". Отож ми все ближче і ближче до таїнства ви­ши­вання гладдю – складного і творчого процесу, який вимагає особливої уваги і точності.

Стібок за стібком

Отож вишивка гладдю – це рівні стібки, які кладуть впритул один до одного. Використовуючи цю техніку, можна працювати на різних видах тканини, хоча пе­ревагу краще від­дати щільним гладким матеріалам.

На перший погляд стібки прості у виконанні, проте, як і в будь-якому вигляді рукоділля, щоб домогтися бездоганного результату, слід трохи попрак­тикуватися. Між стібками не повинно бути видно тканини. Дехто радить ви­шивати гладдю тільки на тканині, туго натягнутій на п'яльці. Але п.Оля ними не користується, і виходить все просто чудово.

Якщо гладдю необхідно вишити велику частину малюнка або фраг­мент, треба почати з прокладання стіб­ків поперек позначеної ді­лян­ки. Після цього ввести голку на лицьову сторо­ну в нижній частині ділянки, а потім вколоти в початковій точці. Виконав­ши кілька стібків, можна побачити, що нитки щільно покривають обидві сто­рони тканини, тобто малюнок ніби по­вторюється в дзеркальному відобра­женні на виворітній стороні.

А ще стібки повинні бути трохи більші за розміром, ніж ділян­ка, на якій працює вишивальниця. Треба  вко­лювати голку безпосередньо за лінією контуру ділянки, щоб жодна пере­кладена з шаблона лінія не виглядала по краях стібків.

Гладь застосовують не тільки для заповнення великих ділянок малюнка, але і для вишивки неве­ликих фрагментів, напри­клад для виділення стеблинки квітки або довгих стрічок з бан­тиками. Спо­чатку треба продов­жити по контуру стебла або іншого довгого вузького фраг­мента невеликі стібки "вперед голку". Потім зробити короткі під прямим кутом до лінії контуру, покриваючи і на­меточним стібком.

Дуже тонкі лінії вишивають під невеликим нахилом або ж прокла­дають їх малень­кими стібками поверх одинарної лінії стібків "назад голку".

Цікаво? Авжеж, а ще цікавіше було усім, хто взяв участь у майстер-класі (на знімку у центрі) з май­стринею Ольгою Кірковою у рам­ках спільного проекту надбу­жан­ського Товариства "Про­світа" та районного відділу куль­тури. Відтак у номінації "Цікава людина" нагородили ви­шивальницю ди­пломом за осо­бис­тий внесок у розвиток і попу­ляризацію  укра­їнського мистецтва.

Сорочка – оберіг

І справді, минають віки і роки, змі­нюється мода, але ніщо не затьма­рить красу вишиваних речей. Особ­ливо вишитих соро­чок, в чудодійну силу яких вірили   ще в давнину.

Справжнім оберегом можна вва­жати і рукотворні дива Ольги Кіркової. У її нинішній колекції їх більше 50. Жінка створила ви­шиванки для свого сіль­ського ансамблю й стала їх  храни­тель­кою. З радістю вишиває для друзів, знайомих і навіть незнайомих (якщо попросять). Її диво-квіти навіть припали до душі на­родному депутату України Ірині Сех, і тепер гумниська вишиванка, можливо, милува­тиме око парламентарів у Вер­ховній Раді.

До слова, аби створити одну со­рочку, майстрині достатньо два тижні.  І вишиває вона без окулярів. А навчає Ольга Дмитрівна своєму мистецтву усіх, хто забажає. Любов до виши­ван­ня перейняли онучки, але працю­ють переважно з бісером. "А ось усі внуки захоплю­ються справж­ньою чоло­ві­чою спра­вою – сто­лярством", – додає.

Пісні і вірші, як життя

Та й сама п.Оля – митець бага­тогранний. Вона не лише вишиває, але пише вірші, пісні та ще й як співає! Голос молодий і дзвінкий, особ­ливо, коли виконує народні пісні, як от на майстер-класі. А вдома любить спі­вати уночі. Коли не спиться, співає і вишиває. А ще пише вірші – такі душевні і повчальні, сюжети яких часто пов'язані з морально-етичними настановами і життєвими пере­живаннями. Окрім ніжних пое­тич­них рядків про рушник, лелеку, Україну, маму і дітей, є в Ольги Дмитрівни й гумористичні – про пияків і депутатів, та сумні – про життя. Про казкове й веселе життя – її вишиванки, про ре­альне – пісні й вірші.

Ірина Гаєвська