Борітеся – поборете! (Тарас Шевченко).
Всі ми – діти Шевченкові. Хтось достойний його більше, хтось менше. Але на столі в кожної вкраїнської родини «Кобзар» і «Біблія» завжди лежать поруч. Вони, як ті прадавні обереги нашого роду, обереги рідної землі.
Я знайомий з «Кобзарем» з дитинства, відтоді, коли, зіп’явшись тільки-но на ноги, заледве діставав рукою до стола. Велика, товста книга з суворим обличчям і добрими очима на обкладинці манила мене. Я часто обережно гортав її пожовклі сторінки, роздивляючись малюнки. Часом бабуся або мама з татом читали мені вірші з «Кобзаря».
Й досі згадую про садок вишневий коло хати, як по діброві вітер виє та про дівчину, яка стала тополею. Багато з цих творів я ще не розумів і вони здавалися мені дивовижними розповідями-казками. Так змалечку, просто й ненав’язливо, мене навчили любити Шевченка.
Зовсім недавно мама придбала мені новий, з кольоровими ілюстраціями Шевченкових картин, «Кобзар». Тепер він завжди буде зі мною. Знову і знову перечитую знайомі з дитинства поетичні рядки. Але кожного разу вони набувають для мене нового змісту. Тепер я вже добре розумію, який тернистий життєвий шлях випало пройти Тарасу Шевченку – геніальному митцю, якого Бог наділив багатьма талантами, але не дав долі-талану. Мабуть, не знайдеться на земній кулі людини, так палко залюбленої в рідну землю, як Тарас Шевченко. Щирі натхненні слова його безсмертних поезій оспівують красу вкраїнської природи, працьовитих, хоч і знедолених, людей-трударів.
Рано осиротівши, недоколисаний маминою любов’ю, Тарас Шевченко все ж зберіг в своєму гарячому серці невимовну любов до кріпацького краю. Ця любов по вінця наповнила кожне його слово, кожен малюнок. Вона і досі надихає людські серця до славних звитяг в ім’я свободи батьківської землі.
Сирітське дитинство, голод і суворі каземати – ніщо не змогло перемогти в митцеві любові до України. Ця любов до отчої землі тримала його на своїх крилах на світі, заставляла жити і творити. Збулися пророчі слова Тарасового батька про те, що «з малого Тарасика вийде велика людина». На весь світ засіяла зоря Кобзарева, прославляючи неньку-Україну, сподіваючись на її вільне майбуття: Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить…
Чи знав тоді Великий Кобзар, що через два століття його слова стануть пророчими? У світлі сучасних подій вони Є тим символічним знаком, закликом, що піднімає вкраїнський народ на боротьбу за гідне життя. Україна встала… Знедолена, знову закріпачена, поросла бур’янами й будяками на плодючих чорноземах, змарніла й обдурена своїми ж дітьми. Встала Україна і на всю планету заявила, що не хоче більше ярма московського та й власних яничарів терпіти не буде. Збираються, гуртуються вкраїнці: маленькі, юні, молоді й старші, – всі ті, чиї серця палають жагою любові до рідної землі. «Борітеся-поборете!» – відлунюють Тарасові слова у кожному палкому серці.
То ж нехай небо буде прихильним до українських патріотів. Хай збудуться, нарешті, мрії Кобзареві, і Україна стане достойною правовою державою серед інших світових країн.
Назарій ПАЦАЛОН, учень 8 класу НВК «Топорівська ЗОШ І-ІІІст.»
