Головна Листи Як Бровко з вовками воював

Як Бровко з вовками воював

В одного господаря доб­ре жив-пожи­вав собі песик Бров­­ко. Був він не з породи вся­ких  догів, такс, пуделів, буль­догів, тер'єрів, а як і більшість собак – звичайною двірнягою. Окрім нього, на обійсті жили ще й інші тварини. Час від часу вони роз­мовляли між собою своєю мовою і доб­ре розуміли одне одного. Якщо кінь подавав голос: "Іга-га! Ги-ги!", то корівка йому відпові­дала: "Му-у-у!", а поросята: Куві-куві!" Якщо півник, немов сердячись, виводив: "Ку-ку-рі-ку!", то курочки заспокоювали його своїм ла­гідним: "Ко-ко-ко, куд-кудак".

Навесні захотілось Бров­кові трохи розрухатись, на­солодитись природою. Отож побіг він на луг, там, де ше­почуться скраю очерет з  осо­кою, співають пташки, шука­ють здобич лелеки. Недалеко про­тікає рівчак. Вирішив похлебтати, як і раніше бу­вало, чистої водички, але побачив поруч величезну купу сміття. Чого там тільки не було?.. Хтось із двоногих вовків на довгу згадку про себе залишив такий незвич­ний "автограф"… Після поба­ченого, відразу й пити розхотілось.

Потягнуло Бровка до близького лісу, що манив своєю загадковістю (там-то він вже намилується чарами природи). Під самим лісом з розгорнутими обій­мами зу­стрі­чають його не одна, а де­кілька різних за розміром і складом куп не­потребу. Рушив  стежкою  вглиб лісу, щоб бути подалі від та­ких знаків вияву "любові" вовків до природи. Раптом, ні з того, ні з сього за­гриміли звуки якоїсь дикої му­зики. Прибігає ближче і бачить: збоку стоїть блиску­чий "Лек­сус" і саме з нього вирива­ється та "музика", що замінює пташиний спів. Біля вогнища вилігуються два вовчика, а третій такий же двоногий – біля мангалу чаклує над шаш­личками, обережно перевер­таючи їх на шампурах. Поруч під сосною стирчить із сумок "готова до бою" батарея із різнока­ліберних пляшок.

– "Чому ви в лісі розвели вогнище?" – питає, вражений побаченим, Бровко. " – А ти хто такий і яке твоє собаче діло до того, що ми тут ро­бимо? Чи ти не бачиш скільки тут… комарів!?" (Насправді, жод­ного комара не було ще) – "Ліс – наше багатство! Бере­жіть його!" – процитував Бровко побачене кілька хви­лин тому на таблиці край лісу. – "Не читай нам моралі, згинь звідси, бо й з тебе самого зро­бимо шашличок!"

Похнюпившись, побіг далі. Лагідна природа трохи заспо­коїла його і він подумав, що та вовча зграя – прикрий випадок. Вирішив таки  пере­почити на галявині. Але гар­ного місця не міг знайти. Бите скло, свіжі і заржавілі кон­сервні банки, пластикові пляшки, пом'яті газети (вихо­дить ніби культурні – раз чита­ють газети!). А що то десь висвистує?

Прислухався – придив­лявся… аж то порожня пляш­ка на пеньку народжує дивні звуки від вітру, замінюючи знов таким чином голоси пта­шок. Он сосонка без верха, далі друга, а там ялинка з обчухраними гілками, залиш­ки яких не догоріли на вогнищі.

"Налюбувався" наш Бров­ко природою так, що закортіло йому чимскоріше повернутись додому. По дорозі почав роз­мірковувати: – "Як то спершу здалека ніби виглядає, що навкруги така гарна і чарівна природа. А придивишся уваж­ніше, то воно зовсім не так. Чомусь панує якась вседо­зволеність: викидають не­потріб, де кому заманеться, б'ють скляний посуд, ламають деревця, майже скрізь спа­лю­ють суху траву, розводять будь-де багаття. Напевне, декому чомусь здається вона – при­рода, хоч і жива, але німа, тому нікому не поскаржиться, все стерпить… Але вона за таке бездумне, безжалісне ставлення до себе ох як ще віддячить! Схаменіться, дво­ногі вовки, поки не пізно!"

Знає Бровко, що до тих вовків, до їхнього сумління достукатись не так то просто. Тому для початку вирішив якось прискорити виховну роботу серед них. І мають йому допомогти в цьому друзі, які про­живають з ним разом. І хоч стара гуска спитала його: – "де-де-де ти був?", він ніби й не почув запитання, а навіть, не від­почивши, взявся поспіхом збирати меш­канців свого двору і сусідів.

Через півгодини грізне військо на чолі з Бровком вже прямувало до лісу. Оз­броє­­не воно було різним господар­ським знаряддям. Прийшовши до того місця, де "господа­рю­вали" вовки, оточили ворога і по­чали зі всіх сторін сходи­тись до "Лек­суса". Побачивши вила, коси, серпи і пару за­машних ціпів, вовки хоч і не твердо вже стояли на ногах, вмить зрозуміли, що за зні­вечену природу, поламані де­ревця, вог­нище посеред лісу дове­деться відпо­вісти. Тому швидко кинулись до своєї "тач­ки" (один з них навіть за­губив меш­та) і дременули з лісу. Може, хоч після цього задумаються над тим, що іншим разом при спробі позну­щатись над матінкою-приро­дою можуть позбутись і "Лексуса".

А Бровкова "гвардія", за­гасивши вог­нище, позбирав­ши залишене вовками сміття разом з мештом і мангалом в мішки, завантажила усе на коника, щоб доставити на місце збору сміття. З почуттям ви­конаного обов'язку і з піснями гордо повернулись додому.

Так що вовки та інші подібні людино­подібні шкід­ники – тепер начувайтесь, буде вам непереливки! Бров­ко із своєю дружною коман­дою в суботу планують при­бирати довкілля. Не вірите? То ж прийдіть і переконаєтесь в цьому на власні очі, але не забудьте взяти із собою також необхідне для цієї ж роботи.

Ярослав ДАВИДОВСЬКИЙ