Головна Політика Михайло Бондар: депутат – це в першу чергу захисник

Михайло Бондар: депутат – це в першу чергу захисник

1370

Вкотре пишу заголовок цієї статті на чистому аркуші паперу. Під ним пишу декілька рядків, незадоволено перечитую, рву листок на дрібні кавалки і викидаю до смітника. Боюся заблукати у пустих словах. Бо вже їх стільки сказано цих слів, проголошено стільки цих обіцянок, котрі нікого ні до чого не зобов'язують. І багато кучерявих закликів намагаються приховати правду чи уникнути прямої відповіді на запитання. На одне-єдине запитання: "Коли перестануть гинути наші діти?". Розмова з Михайлом Бондарем видалася складною… Це не інтерв'ю, це був радше монолог українського солдата. Прості відверті думки. Те, що лежить на серці, те, що ятрить душу, те, що допомагає вижити під кулями на передовій…

МИХАЙЛО БОНДАР

Я завжди діями показував, хто я є. На Майдані, коли став сотником. І потім, коли добровольцем пішов у Нацгвардію. Але якщо сказати словами тим людям, хто мене ще не бачив, то, напевно, я б сказав, що Михайло Бондар -простий з народу хлопець, який хоче жити в багатій, незалежній, щасливій державі. Який готовий боротися до кінця за свою рідну землю, не зважаючи ні на що. Я, маючи сім'ю, яка є частиною цієї країни, готовий віддати життя за них і до останнього буду відстоювати інтереси громадян України. Тому я буду боротися до останнього.

МАЙДАН

.Оце вже рік майже минув. До цього я на заробітки їздив і добре заробляв, тобто кошти були в хаті, все було. А от коли сталося так, Що на Майдані побили дітей, оце якраз було те, чого я вийшов, тому Що в мене вдома двоє дітей, і я не хочу, щоб вони жили в такій державі, де вони будуть боятися вийти на вулицю. Тому що рано чи пізно мене не стане, а вони будуть жити. І якщо держава залишиться такою, як вона була, то я не хочу, щоб ми жили в такій країні. Поки я живий, я буду захищати і змінювати її.

Ми почали з хлопцями боротися за Україну з грудня вчинками, виганяючи тодішню банду, намагаючись міняти той уряд, міняти всю ту систему.

Ми вигнали Януковича, але треба прогнати усіх прибічників, які позасідали в різних структурах, кабінетах і напряму підігрують проти України, грають на руку Путіну, не дбають про добробут країни.

Впевнений, що владні кабінети треба наповнювати патріотами, які готові жити і боротися задля України.

НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ

.Ми з Андрієм Парубійом були в Самообороні Майдану, він був її керівником. І ми перші, хто наповнив Нацгвардію. Перший батальйон її був практично весь сформований з Майдану. В другому – також велика частина май-данівців. Батальйон зараз – це понад 400 осіб. Це доволі багато і воює тільки ота частинка людей.

Кажуть, що коли йдуть перемовини в Мінську, чи де, то одне з перших путінських питань – відвести саме добровольчі батальйони, бо він бачить, що люди там готові стояти до останнього.

АТО

.Перша ротація – Слов'янськ, під Слов'янськом був поранений. На другу ротацію ми потрапили в Дебальцеве, де зараз дислокуємося.

Напевно в когось там зав'язані великі гроші, бізнес, це не секрет. Я маю на увазі, що кожен з депутатів в тих територіях має якийсь бізнес, чи в Росії, і, напевно, під час бойових дій кожного з них зачіпають ці інтереси.

Моя думка, що якби сини депутатів, які мають вік такий, що можуть воювати, стали би там на передовій, то війна б, напевно, вже закінчилася.

.Мене обурила позиція місцевого населення. Вони кажуть, мовляв, чого ви приїхали, вас сюди ніхто не кликав. І вони таке говорять, не зважаючи на те, що це приїхали збройні сили України, і вони живуть на території України.

Оте озлоблене "чого ви сюди приїхали?" вражало неймовірно. Я громадянин України, куди хочу,

туди і їжджу. Я приїхав захищати українську землю, бо на неї напав ворог…

СТРАХ

.Як кажуть, тільки дурень не боїться. Страшно за своє життя, страшно, що якщо не стане мене, то хто захистить моїх дітей. Але, не зважаючи на цей страх, стоятиму з хлопцями до останнього…

ЧУЖІ СЕРЕД СВОЇХ

.От стоїмо ми на блок-посту біля Слов'янська, в двох кілометрах від нас інший блок-пост. Хлопці нам за добу сказали, що танки їздять, накатують позицію для стрільби. Ми, відповідно, дали всю інформацію в штаб АТО – і керівництву, і службі СБУ. Всю цю інформацію вони мали. Дій -нуль. Наступного дня йде танкова атака, гинуть п'ять бійців, понад 20 – поранені. Відійшли, лишили позиції тому, що не було чим захищатися, ми їх прикрили, зустріли. І тільки через два дні підтягнулася техніка і відбили цей блок-пост назад, але вже загинули хлопці, були поранені. І головне – коли давалася ця інформація вищому командуванню, то ніяких дій не було.

Війна триває, бо є інтереси, бо є продажні генерали, які були завербовані російською розвідкою, ФСБ, і які досі дають злочинні накази, в тому числі й не видавати зброю. Зв'язку немає, немає координації дій між підрозділами. Коли в одному місці і десантники, і ми – національна гвардія, і беркут. То виходить, що кожен тягне віз у свій бік. Тому що одні дають таку вказівку, інші – другу якусь.

Ми йдемо, наприклад, зачищати місто, а бійці на інших блокпостах навіть не знають, що група вийшла в місто, тому що немає інформації. І ми можемо потрапити під вогонь своїх же хлопців. Це також вина наших генералів, тому що координація дій починається зверху. А вони ставлять такі завдання, з яких звичайний солдат сміється.

Наприклад, зайняти висотку якусь, яка стратегічно непотріо-на, бо вона в стороні і її в будь-який момент можна відсікти двома кулеметами. А вони висувають на ту висотку певну кількість людей, і ті люди, йдучи туди, наперед знають, що ця висотка нам не потрібна і вони себе наражають на небезпеку, і що цей наказ – безглуздий.

Проблема генералів наших в тому, що більшість із них – паркетні генерали, а не бойові. Звання отримав, сидячи в кріслі, протираючи штани. Він ніколи не був на полігоні, на військових навчаннях. Має тільки пільги і погони. Ні навиків військових, ні бажання захищати Україну він не має.

Отака диверсійна робота наших же генералів більше, ніж наполовину ускладнює нам бойові дії. Без них вполовину легше було б воювати.

Але, не зважаючи на це, молодший офіцерський склад -від лейтенанта до майора, хлопці, які добровольцями поприходили після Майдану, вони якраз і наповнюють ту армію реалістичними діями, командують. Вони здатні побудувати боєздатну і сучасну армію. Вони ситуацію оцінюють реально і віддають потрібні накази, коли треба тактично відступаємо, а коли треба йдемо в наступ. А ці паркетні генерали – диверсанти. Іншого слова для них не знаходжу.

ДИТЯЧА ПІДТРИМКА

.Я от був у Києві і діти понамальовували малюнки і дарували нам. То це було як бальзам на душу. Дуже багато в кого з наших солдатів залишилися вдома діти, чи брати-сестри молодші, або племінники чи племінниці. І цей малюночок дитячий настільки гріє душу в тих окопах, між тих ран, бинтів, що іншого не треба. Це піднімає дух, настрій, дає сили.

Діти надсилають ще й своїми руками зроблені амулетики. В'яжуть, наприклад, дідуха маленького з синьо-жовтих ниток, таке щось невеличке – це дуже помагає. Хлопці зразу ці малюночки та амулети ховають собі в бронежилет, в кишені.

А один хлопчик в Києві віддавав, плачучи, свою маленьку машинку солдатам. Стояв плакав, але машинку віддавав. Не знаю, чому плакав – чи йому машинку було шкода, чи може соромився до мене підійти, бо його мама потім підвела. Ну, але він щиро її віддавав, і плакав.

ПУТІН

.Путін сидить переді мною закований в кайдани, я стою над ним з нагайкою. Я б, напевно, в такому форматі хотів би бачити розмову з ним. Я б у нього запитав: "Яке твоє останнє бажання?". І все. Я не бачу, як ще можна говорити з цією людиною. Його й людиною назвати складно.

БОЙОВЕ ПОРАНЕННЯ

.Було так, що нас почали з мінометів обстрілювати. Наш солдат на вишці бачив, звідки йдуть вистріли, і він давав координати, звідки стріляють. Ми винесли з хлопцями гранатомет, і в тому напрямку я почав стріляти. По рації мене координували. Хлопці позаймали позиції і теж почали стріляти. Один снаряд впав недалеко від мене. Коли він розірвався, мене не зачепило. Коли впав другий, то потрапив у гілку дерева, що відразу за мною, і зде-тонував на висоті. Осколки полетіли мені під бронежилет. Поранило праве плече, на щастя, не зачепило кістку. Частину осколка витягнули, частина десь там ще є. Лікарі кажуть, що тепер свистіти буду як проходитиму решітку в аеропорту (посміхається).

РОДИНА

.Жінка моя, звичайно, переживає. І дома я за цей рік дуже рідко бував. Було так, що вона до мене приїжджала на Майдан. В нас на Сокальщині люди активні, і хто що постійно на Майдан передавали – одежу, харчі, кошти якісь. Підтримували нашу Со-кальську сотню. Частину чогось ми віддавали на загальну кухню, на загальний склад.

І коли дружина приїжджала, вона щось смачненького привозила відповідно не тільки мені, а й хлопцям. Але вона працювала і надовго не могла вирватися. Коли було затишшя, я міг залишити замісника і на день-другий вискочити додому хоча б дітей побачити. Хлопцям моїм 6 і 16 років. Старший вчиться на вчителя фізкультури у Бродах у педколеджі. Я стараюся, щоб вони батьком пишалися, бачили в мені гідний приклад для себе.

На час АТО на ротацію приїжджав на два тижні додому, то дружина мала час намилуватися. Якось ставила питання, що може досить вже – вклав свій внесок та й вертайся. Я сказав, що з хлопцями буду до кінця, до перемоги. На півдорозі не сходять. Не зважаючи на те, що вона хоче, щоб чоловік, батько двох дітей був удома, вона мене підтримує, розуміє заради чого я воюю.

НАРОДНИЙ ФРОНТ

.Коли Андрій Парубій зателефонував і сказав, що "Народний фронт" хоче бачити мене у своїх лавах у Верховній Раді, я вишикував весь взвод і сказав хлопцям, що є ось така державна справа. Сказав: як ви скажете, так і буде. Якщо я потрібен тут, я лишаюся, якщо більше потрібен там – кажіть, я їду.

Хлопці сказали, що так, тут ти нам більше потрібний. Тому що, по-перше, один із командирів, по-друге, це є і додатковий, як то кажуть, автомат під час захисту. Кажуть: ми розуміємо це все, але, зважаючи на те, що ти потрібен тут, ми знаємо, що там ти будеш потрібний набагато більше. І тільки за одностайною згодою всіх хлопців я вирушив з АТО до Києва і вирішив брати участь у виборах.

ВЕРХОВНА РАДА

Я проста людина і зараз солдат на війні. Я не люблю багато говорити, бо звик доводити свою правоту ділом. Тому скажу чітко і коротко.

Є питання: Що буде робити Михайло Бондар у Верховній Раді?

І є відповідь: Депутат – це в першу чергу захисник. Ми приймемо необхідні закони та створимо надзвичайну комісію для того, аби притягнути усіх зрадників до відповідальності. Усіх, хто своїми діями, чи бездіяльністю призводить до того, що війна й досі триває і гинуть наші хлопці, хто "зливає" загони, затримує зброю, ігнорує стратегічну інформацію, краде зібрані людьми гроші, віддає безглузді накази. І тоді ми швидше здолаємо ворога та повернемося додому. Також планую поїхати в США до родичів та емігрантів з України. Ми плануємо винайняти banquet hall in sacramento , провести святкову зустріч.

Монолог М.Бондара записав Євген ЧЕБОТАРЬОВ