Вісімдесят третю весну зустрічає цьогоріч мешканець Красного Григорій Тимофійович Рибачок (на знімку справа), усе життя якого супроводжувала пісня – щира, душевна, українська. Його голос звучав у стінах Львівського оперного театру, численних закладів культури, а ім'я закарбоване в енциклопедичному виданні "Історія міст і сіл УРСР. Львівська область (Київ, 1968 рік). Наш часопис, у минулому "Прапор Жовтня" тричі захоплено розповідав своїм читачам про непересічного красненця – співака, висококваліфікованого спеціаліста та просто гарну людину, життя якої, як пісня.
У всьому – кращий
І справді, пісня була постійним станом його душі, а увесь його життєвий устрій підпорядкований творчості. Молодий робітник Григорій був талановитий у всьому – співі, праці і спорті. 30 березня 1964 року Управління культури навіть нагородило Г.Т.Рибачка – учасника сільської самодіяльності Красненського Будинку культури у той час Кам'янка-Бузького району – дипломом І ступеня за відмінний виступ на обласному огляді-конкурсі художньої самодіяльності та високий ідейно-художній рівень репертуару, присвяченому 150-річчю Т.Г.Шевченка. Його тенор тоді підкорив Львівську оперу.
А майже через рік, 25 січня 1965 року, прізвище Григорія Рибачка вперше з'явилось на шпальті "Прапора Жовтня" у статті "Лине Кобзарева пісня". Автор М.Риндик тоді писав: "На сцену районного будинку виходить троє мужчин. Це вокальне тріо Красненського будинку культури в складі вагового майстра відділення "Сільгосптехніки" Г.Рибачка, електрозварника автобази І.Кучикана і пенсіонера М.Черевка. Тріо виконує українську народну пісню "Та орав плужик край дороги". Коли соло закінчилось, зал несподівано мовчав, а потім роздались оплески – гарячі, бурхливі. Красненці добре виконали ще пісню "Та казала мені Солоха", "Пісню Романа" з кінофільму "Роман і Франческа", ліричну пісню "Києве мій" та інші… Словом, виступ красненських аматорів сцени на огляді-конкурсі сподобався всім".
Минуло п'ять років, і 14 лютого 1970 року у районці знову з'являється герой нашої розповіді. Цього разу на світлині про діяльність Красненського комбікормового заводу з підписом: "Серцем нового підприємства вважається мукомельний цех. Агрегати не раз перевірялися під час пробних пусків. Але як вони діють під повним промисловим навантаженням? Бригадир монтажників Григорій Тимофійович Рибачок і вальцувальник Іван Федорович Бігайський задоволені: екзамен витримано!"
У 1989 році, 9 грудня, світлина і прізвище красненця втретє з'являється у газеті "Прапор Жовтня": "Григорія Тимофійовича Рибачка знають в кожному колгоспі Надбужжя. Він у них багато років займався ремонтом ваг. Згодом перейшов працювати на Красненський цукровий завод і також має справу з ваговим господарством. Кажуть, що кращого спеціаліста в цьому важко пошукати. На час сезону цукроваріння Григорій Тимофійович відпускав жом для колгоспів".
Пісняр з Красного
Та найбільша гордість красненця – "Історія міст і сіл УРСР", яку він береже, як зіницю ока. Адже у розділі про Красне йдеться і про нього: "Далеко за межами селища славиться хор, у якому налічується 75 співаків. У ньому беруть участь учителі, залізничники та любителі пісні інших професій. Піснярів радо зустрічають не тільки на сценах Красного, але й Львова, Буська, Золочева, Кам'янки-Бузької, Мостиськ та інших міст. Пісні в їх виконанні транслюються по радіо. Найбільшу популярність здобуло вокальне тріо у складі Івана Кучикана, Мирослава Черевка і Григорія Рибачка".
Не поле перейти
Недарма у народі кажуть: "Життя прожити – не поле перейти". Не було воно легким і в Григорія Тимофійовича, який народився наприкінці зими далекого 1930 року (1 лютого) у багатодітній селянській сім'ї з Утішкова. Хоча був наймолодшим із хлопців, працювати доводилось нарівні зі старшими. Тому закінчив лише 7 класів, та, як кажуть, пішов на свій хліб. Вже у 16 очолив жіночу бригаду. Згодом трудився на спиртозаводі. Потім була армія, після якої влаштувався у будівельно-монтажне управління і будував місцевий цукровий завод. У 1954 році Григорію запропонували працювати з контрольно-вимірювальними приладами на тому ж цукровому, яке споруджував власноруч. Тому закінчив курси вагового майстра. А в 1957 році на Красненській залізниці вже налагоджував роботу 120-тонної ваги.
З того часу спеціалізувався на вагах. Навіть їздив на цукровий завод, що на Рівненщині. В 1960 перейшов до Буська у "Сільгосптехніку" на посаду вагового майстра району. Загалом робочого стажу має 50 років. А закінчив трудову діяльність Григорій Тимофійович на Красненському цукровому заводі, працюючи до самого його закриття.
Гарно співаєш – на весілля
Попри напружений графік роботи Григорій Рибачок знаходив час і на захоплення. А співав він з малих літ. Спочатку брали усюди колядувати, потім – виступати на сцені сільського клубу у виставах, як от "Назар Стодоля". – А як підріс, часто запрошували дружбою на весілля, навіть якщо не був добре знайомий з молодими. І все через гарний голос. Навіть в армії не полишив Григорій пісні.
Служба співу не завада
На строкову військову службу закинула красненця (на знімку зліва) доля далеко. "Потягом їхати один місяць і один день, – жартує Григорій Тимофійович, – аж під китайський кордон, де ріки Амур і Зея сходяться". Отож, два роки відслужив радіотелеграфістом у Благовіщенську Амурської області. І тут йому допомагала пісня, адже був солістом хору у складі 100 чоловік. За досягнення у пісенній царині отримав в нагороду відпустку. Юного красненця навіть запросили у військовий ансамбль Далекосхідного округу, та хлопець відмовився – понад усе любив свій край і пісні "Дивлюсь я на небо", "Сонце низенько", "Карі очі, чорні брови".
Спорт і рибалка…
У житті Григорія Рибачка є кілька захоплень. У молодому віці захоплювався спортом, займався боротьбою і піднімав 32-кілограмові гирі. Навіть зайняв ІІІ місце у міжрайонних змагах. Опісля захопився мисливством, був секретарем товариства. Та понад усе любить порибалити. Навіть сьогодні, у свої 83, дідусь Григорій ні світ, ні зоря сідає за кермо свого "Москвича" і поспішає на озеро або річку.
"Були часи, коли вода у Бузі попід Утішків сягала аж трьох метрів глибини, і була чиста аж всю рибу видно, – пригадує наш співбесідник. – А що тепер, качки пішки ходять. У 40 роки минулого століття ловив 8-10-кілограмових вугрів (веньгрів, як тоді називали). І все – на саморобні гачки, а поплавки – з дубової кори". – продовжує. – Ото були часи".
Григорій Тимофійович – прихильник здорового способу життя. Можливо й через те обдарував його Господь міцним здоров'ям. А тенор його й донині захоплює. Як затягне улюбленої – словами не передати.
Ірина ГАЄВСЬКА
