Коли пропаганда не може пояснити власні злочини, вона шукає винних серед жертв. Саме так з’явився фейк про нібито “наведення” російських ракет на Львів мером міста Андрієм Садовим. Для цього використали не свідчення, не факти і не документи, а штучно згенеровані відео. Це вже не просто брехня. Це технологічна маніпуляція.
Що саме поширювали
У соцмережах і телеграм-каналах почали циркулювати відеоролики, в яких мер Львова нібито робить заяви про «наведення» ракет або про координування ударів по місту. Відео подавалися як «витік», «таємна заява» або «доказ зради». Насправді йшлося про змонтований контент із використанням технологій deepfake — штучної генерації зображення та голосу, який лише імітує реальну людину.
Як працює ця схема
Цей фейк побудований за класичною моделлю персоніфікованої дезінформації. Замість абстрактної «влади» пропаганда обирає конкретну людину — впізнавану, публічну, символічну — і перекладає на неї відповідальність за наслідки ракетних ударів. Механізм простий: технологічна імітація → емоційний шок → пошук “винного” → підрив довіри. Deepfake в цьому випадку — лише інструмент. Мета — дискредитація.
Реакція і спростування
Сам Андрій Садовий публічно спростував поширювані твердження та пояснив, що відео є штучно згенерованим і маніпулятивним. Жодних підтверджень автентичності роликів не існує, а їхній зміст не відповідає реальним заявам чи діям міського голови. Фейк не витримав навіть поверхневої перевірки — але встиг розійтися тисячами переглядів.
Чому це небезпечно
Використання діпфейків — один із найнебезпечніших трендів сучасної інформаційної війни. Такі матеріали підривають саму ідею довіри до візуальних доказів і створюють атмосферу тотальної підозри: «а раптом це правда?» У контексті війни це особливо небезпечно, адже фейк може спровокувати недовіру до місцевої влади, паніку та внутрішні конфлікти.
Кінцева ціль — недовіра
Фейк про «наведення ракет мером Львова» має чітку мету — підірвати довіру до місцевої влади та перекласти відповідальність за ракетний терор з агресора на українських посадовців. Але щоразу, коли такі історії викриваються, стає очевидно: ракетами керують не мери і не міста — ними керує держава-агресор. А діпфейки — це лише ще одна спроба сховати правду за штучною картинкою.
