3 листопада у селі Новосілки Буського району відбулися обласні урочистості з нагоди 120 річниці перепоховання о.Маркіяна Шашкевича та 202 річниці від його дня народження, у яких взяли участь представники обласної та Буської районної влади, працівники культури, громадськості, відомі письменники та вчені зі Львова. Заходи розпочалися панахидою на сільському цвинтарі – на місці першого поховання Пробудителя Галичини. Опісля від вдячної громади були покладені квіти до пам'ятника Маркіяну Шашкевичу на подвір'ї музею, екскурсію яким провів відомий письменник та громадський діяч Роман Лубківський. Після огляду експозиції почесні гості посадили на подвір'ї музею деревце дуба, привезеного з Канева. У Народному домі села відбулася презентація повного зібрання творів Маркіяна Шашкевича, яке уклав відомий вчений Михайло Шалата. Перед громадою села виступили керівники Буського району Володимир Сай та Володимир Замроз, а також відомі вчені та письменники, представники обласної адміністрації та ради. Завершилось святочне дійство виступом сільського хору та школярів з літературно-музичною композицією, власний вірш про о.Маркіяна прочитав Йосип Петрів.
Перший соборник України
Саме так назвав вступну статтю до повного зібрання творів Маркіяна Шашкевича упорядник, редактор цього справді історичного видання професор Михайло Шалата. Ця книга, як він зізнався тут, у Новосілках, стала його своєрідною сповіддю цій феноменальній постаті, велич якої і нині, у своїй державі, досі не збагнута. І річ навіть не в тім, що державна влада нинішня проігнорувала, по суті, як 200-літній ювілей Пробудителя Галичини, так і сьогоднішні урочистості з нагоди 120-ліття перенесення праху отця Маркіяна з Новосілок Ліських до княжого Львова. Йдеться не лише про те, що не було перших чи других осіб обласного керівництва. Йдеться про інше: здається (і ця думка була виголошена у виступі одного з промовців), що влада, нібито українська, не розуміє ще й досі, ким був для українців Маркіян Шашкевич і ким він може стати нині – насамперед як людина, яка ще до Шевченка почала формувати українську політичну націю. Проте ми досі не прислухались до слів та закликів цього чоловіка, "котрий видів будучність і вказував дороги будучности" (за словами митрополита Андрея Шептицького). Це він, слабкий тілом, йшов попереду тогочасних провідників суспільства, прагнучи "переламати зумовлену тривалими колоніальними обставинами шкідливу традицію, прищепити українському краю нові, що ведуть до своєї державності, думки про рідну мову, історію, культуру, – коротше, перевчити земляків, уселити в них віру, що можна – і треба! – "воскресити в новій силі руску славу, руску власть". "Руску" – себто українську" (Михайло Шалата).
Коли ж почуємо?
Але ж не чуємо, не відчуваємо в своєму нутрі, що "ти не неволі син", а спадкоємець волелюбного народу, нації воїнів та поетів, які проте не зазіхали на чужі території, а берегли своє – землю, мову, традиції (Володимир Замроз).
Отож, маємо подати один одному руки, щоб серце припало до серця, піднятися з колін і одноголосно підтримати його гасло "Разом, разом гоніть з Руси мраки тьмаві". Тільки так можемо розігнати сьогоднішню безпросвітну мряку хаосу, зневіри, хохляччини і зросійщення партійних, суспільно-політичних і релігійно-конфесійних орієнтацій, що роздирають і шматують наше суспільство. Тому нам сьогодні, як і майже два століття тому Шашкевичу, треба боронити і мову українську, і все українське (Йосиф Ситник, депутат облради). А у цій ситуації настійним стає обов'язок кожного задуматись над способом зміцнення єдності нації і її засад. Доброю підмогою у цьому можуть стати ідеї Маркіяна Шашкевича, які сьогодні набули особливої злободенності.
Прийдімо. Поклонімось
Тому і для тих, хто зібрався у минулу неділю в Новосілках, це щось значно більше, ніж прийти і поклонитись апостолу Галицької Руси. Яким чином він увібрав отут отой дух нескореності і незламної сили? Хто його живив? Бо – "на се потреба було великої душі. Душі великого апостола, чоловіка, що "од Бога послан" (Андрей Шептицький).
Власне, за тим живильним шашкевичівським духом варто нині приходити у Новосілки. Бо він тут справді зберігся і витає між нами, як і предрікав 120 років тому голова громади села Пилип Романишин. Так і сьогодні про всі добрі переміни в житті Новосілок їхні мешканці кажуть: "То все завдяки о.Маркіяну" – прекрасна школа, відбудований народний дім (наголошу, зведений громадою до 100-річчя смерті свого пароха у 1943 році – під час війни), і дорога, висипана гравієм. Ось два роки тому збудований на руїнах в колишній школі музей – чим не приклад пошанування! У його стінах, мабуть, також живе дух нескорений Маркіяновий, який черпали будівничі, щоб за декілька місяців представити широкій громадськості свій подарунок від вдячних нащадків.
Громада і влада – разом
Про те, як провадилась "народна будова", як звозили по десятку дощок чи мішків цементу, як мурували, штукатурили, – більше можуть розповісти керівники району – саме на їхні плечі ліг оцей обов'язок. І вони його гідно виконали. Голова Буської РДА Володимир Сай, виступаючи перед громадою, вкотре дякував усім, хто прислужився до спорудження музею та встановлення на його подвір'ї чудового пам'ятника роботи незабутньої Теодозії Бриж. Сьогодні постало ще одне завдання – треба збільшити експозиційну площу (кімнати для цього є), дати приміщенню постійне тепло. На це знову потрібні кошти. Уже звикли, що від держави не дочекаєшся. Але і це здолаємо. Гнітить інше. Як сказав голова районної ради Володимир Замроз, "люди у Бущині побожні, патріотичні і працьовиті. Їм усе під силу. Але і той ентузіазм громади треба хоч трохи час від часу підживлювати. У цю добру справу, йдеться про спорудження музею, вкладені і фінансові, і людські ресурси. І вона має приносити користь, насамперед, у духовному вимірі. Тому ми хочемо, щоб сюди, в Шашкевичів край, приїжджало більше людей, і не лише з України, щоб і вони знали про цю феноменальну постать, щоб знали, яких людей народжує земля наша".
Слова, слова…
Продовжу думку голови районної ради. На жаль, мушу констатувати, що і громада, і районна влада не мають суттєвої підтримки з боку вищих органів влади – як обласної, так і всеукраїнської. Якщо з київським рівнем зрозуміло, то з львівським – не дуже, хоча, по правді, останнім часом п'ємонт втрачає свої позиції, особливо, якщо порівнювати слова і діла.
Ось декілька прикладів. Вже третій рік обласна культура не спроможеться "вибити" одну-єдину штатну посаду для музею М.Шашкевича. А обіцяли, били себе в груди і очільники, і письменники, і депутати. Добре, хоч знайшли вихід на своєму, районному рівні. Чи хоча б ганьба з куснем дороги з Ожидова до Підлисся – про це говориться вже років 3–4. Навіть були заплановані гроші для ремонту до 200-ліття Шашкевича. І що побачили прочани цього серпня? Отож, підсумовуючи, складається враження, що все, що стосується М.Шашкевича, і не тільки, реалізується завдяки місцевій ініціативі влади та громади. Дуже добре, що маємо таку патріотичну владу. Але ж ми живемо ніби в українській державі, яка формує бюджет, який би мав слугувати в тому числі і для таких необхідних заходів.
Чи держава є українською?
Про це досить влучно нагадав на урочистостях депутат обласної ради Йосиф Ситник. Він же міністр тіньового уряду національної альтернативи. До речі, наш колишній земляк – закінчував школу у Красному. Отож Йосиф Ситник пообіцяв мешканцям Новосілок, що особисто буде відстоювати виділення з обласного бюджету у 2014 році 5 млн. гривень на асфальтування дороги в Новосілках. Він за те, аби запрацював туристичний маршрут шляхами Шашкевича з тим, аби тисячі українців могли відвідати цю святу землю – землю Маркіяна Шашкевича. Нагадаю, що за останні роки методом народної ініціативи збудовані три музеї М.Шашкевича – у нас в Новосілках, у Нестаничах Радехівського району та Деревні Жовківського (родинне село дружини о.Маркіяна – Юлії Крушинської).
Залишились ще наші Гумниська – перша парафія о.Маркіяна. Тут, як пригадую, встановили громадою пам'ятний знак на місці церкви, у якій служив о.Маркіян. Отож, разом з музеєм-садибою в с.Підлисся маємо завершений Шашкевицький комплекс, що творить цікавий туристичний маршрут.
Від Шашкевича до Шевченка
Тому наше завдання – популяризувати цей маршрут. Це допоможе нам таким чином і популяризувати творчість Шашкевича, щоб "перейти з ним Збруч", аби нагадати українцям з Великої України, чиїх батьків вони діти. Таку ідею висунув професор Михайло Гнатюк. Представляючи роботу свого колеги, професора Михайла Шалати, він знову акцентував на такому факті: не держава допомогла випустити повне зібрання творів М.Шашкевича, а власна ініціатива і титанічна робота найкращого знавця творчості Шашкевича – М.Шалати, якого підтримав директор приватного видавництва "Коло" з Дрогобича Микола Походжай. І хоч книжка недешева (як і інші книжки в Україні), проте кожен свідомий українець зі своїх скромних заощаджень має її придбати, щоб вона слугувала і дітям, і онукам.
Презентацію Повного зібрання творів Маркіяна Шашкевича перед громадою Новосілок зробила Оксана Стецик – завідуюча ЦБС, нагадавши, що тільки незначна частина творів Маркіяна Шашкевича була надрукована за його життя.1884 року у виданні "Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького" було вперше зроблено спробу дати повне зібрання творів М.Шашкевича і матеріалів до його біографії. Друге видання творів письменника було здійснене видавництвом "Просвіта" 1906 року та повторене у поліпшеному вигляді у 1913р. Пізніші видання були лише невеличкими добірками з творів.
Аж після ста років
У 1912 році у Львові побачили світ "Писання Маркіяна Шашкевича", які підготував Михайло Возняк. У цьому виданні вміщено майже всі поетичні та прозові твори письменника, переклади художніх творів та народних пісень, його статті й листи. Донедавна воно було найповнішим виданням творів М.Шашкевича.
У 60-70 роках минулого століття молодий науковець Дрогобицького педінституту Михайло Шалата відважився оприлюднити літературну творчість зачинателя українського національного відродження в Галичині, греко-католицького священика на Львівщині М.Шашкевича. Пізніше впродовж років доповнював цю тему новими матеріалами, відшуканими в архівах, щоб видати повну збірку праць. І нарешті це сталося.
Михайло Шалата виконав величезну роботу, аби донести до читача усе багатство Шашкевичевого слова. У Повному зібранні творів Шашкевича є патріотичні поезії, серед них і новознайдені в Україні і в світових архівах. Оповідання "Олена" – перший прозовий твір нової української літератури, є переклади і переспіви Шашкевича, зокрема перші переклади в Україні Святого Письма, є церковні проповіді отця Маркіяна (серед них і польськомовні, які переклав М.Шалата), є листи українською, німецькою, латинською мовами (у перекладі упорядника), є переклади Шашкевича зі "Слова о полку Ігоревім", переклади із сербського фольклору, з польської, чеської та грецької літератури.
Треба йти далі
120 років тому, через 50 років після смерті, з Новосілок було перенесено останки місцевого пароха – Безсмертного Маркіяна – до Львова на Личаківський цвинтар. "У львівській періодиці тих часів, – пише Василь Горинь, – читаємо, що перепоховали тлінні останки М.Шашкевича, але не похоронили, "не придавили тяжким каменем його духа". Цей останній шлях Шашкевича до місця вічного спочинку проклав народові дорогу до самопізнання й поступу…". На початку цієї дороги ми ще й досі, на жаль.
Микола Іванців
