З 1.01.2013 року набуває чинності новий Закон України "Про зайнятість населення" (надалі – Закон), прийнятий ще 5.07.2012 року. Ним передбачається багато ініціативних нововведень, що можуть бути корисними як безробітним, так і роботодавцям.
Перед Законом ставиться досягнення важливих цілей: стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць та збереження вже існуючих; заохочення безробітних до активного пошуку роботи, навчання та підвищення кваліфікації, забезпечення самозайнятості шляхом організації власного бізнесу; сприяння забезпеченню молоді першим робочим місцем; сприяння зайнятості інвалідів.
Доцільно також окреслити низку позитивних інновацій, а саме:
> розширення кола осіб, які належать до категорії соціально незахищених, тобто таких, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці. Частина 1 статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", що діє на сьогодні, передбачає додаткові гарантії зайнятості для жінок з дітьми віком до 6 років, одиноким матерям, які мають дітей віком до 14 років та дітей-інвалідів. В новій редакції Закону ч.1 ст.14 надає такі гарантії для одного з батьків, тобто або для матері, або для батька. Також для даної категорії передбачається бронювання 5% робочих місць від загальної чисельності штатних працівників на підприємствах, де вона становить понад 20 осіб;
> компенсація фактичних витрат роботодавця у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) при додержанні ним наступних умов: працевлаштування на новостворене робоче місце особи з числа соціально незахищених, яким надано статус безробітного, за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції; працевлаштування строком не менше, ніж на 2 роки. Така компенсація виплачуватиметься за відповідну особу за місяць, за який ЄСВ сплачений;
> одноразова видача ваучерів особам, котрі старші 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, до досягнення ними пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з метою підвищення їх конкурентоспроможності шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності. Вибір професії та навчального закладу (із затвердженого переліку) здійснюватиметься безпосередньо особою. Вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання, але не більше 10 прожиткових мінімумів, встановлених законом;
> підтвердження результатів неформального навчання за робітничими професіями за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (відповідно до абз.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про професійний розвиток працівників" неформальне професійне навчання працівників – це набуття працівниками професійних знань, умінь і навичок, не регламентоване місцем набуття, строком та формою навчання);
> регулювання діяльності суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні як в Україні, так і за кордоном;
> законодавче закріплення послуг аутстаффінгу (діяльність суб’єктів господарювання, що здійснюють найм працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця).
Законом передбачено соціальний діалог на ринку праці. Дане поняття об’єднує в собі участь роботодавців та професійних спілок та їх об’єднань у забезпеченні зайнятості населення. Зокрема, роботодавцям забороняється висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях про роботу та під час співбесіди, а також вимагати відомості про особисте життя; залучати працю громадян без належного оформлення трудових відносин. При цьому роботодавці зобов’язані забезпечувати гідні умови праці (оплата, охорона та гігієна праці), вживати заходи для запобігання масовим вивільненням, дотримуватись умов колективних договорів національного, галузевого та регіонального рівня.
Відповідно до ч.2 ст.43 Закону статус безробітного надаватиметься особі за її особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Також законодавець виокремив такий вид робіт як тимчасові, котрі до прийняття Закону включались до категорії громадських робіт. Основним критерієм їх виділення в окремий вид є фінансування, яке буде здійснюватись за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, а не коштів Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття, органів місцевої влади чи органів місцевого самоврядування. Також тимчасові роботи відрізняються від громадських ще й тим, що громадські повинні відповідати певним критеріям, а саме можуть виконуватись на умовах неповного робочого дня і головне – повинні мати економічну, соціальну та екологічну користь для регіону. Запровадивши такі види послуг для безробітних чи частково зайнятого населення, законодавець переслідує мету додаткового стимулювання мотивації до праці та матеріальну підтримку даних осіб.
Необхідно звернути увагу на те, що у Законі посилено відповідальність винних осіб у порушенні його вимог шляхом збільшення штрафних санкцій, розширення кола об’єктів правопорушень (розділ Х). До прикладу, відповідно до ч.3 ст.53 Закону у разі провадження суб’єктом господарювання діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном без отримання відповідної ліцензії або наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця без отримання відповідного дозволу стягується штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
Роксолана КАМЕННОВА, головний спеціаліст-юрист консультант Буського районного центру зайнятості
