Буській центральній районній бібліотеці імені Івана Котляревського – 70. Пам'ять повертає мене у той час, коли наш третій дім – бібліотека (після рідної оселі й школи) – розташовувався майже у центрі міста ). Туди ми, діти війни, у 1950 поспішали після уроків на зустріч з книгою, з тими, хто зігрівав нас добрим словом, душевним теплом і друкованою новинкою. Голодне й холодне повоєння давалося усім взнаки. А як було тим, хто починав служити книзі ще в 1944 році, коли фронт Другої світової відкочувався все далі й далі від України? Треба було усе починати з чистого аркуша. І це випало на долю Марії Петрівни Солодкової, яка потім впродовж багатьох років керувала Буською центральною районною бібліотекою і була берегинею цього справжнього вогнища культури.
Любов до книги дуже допомагала виживати, розширювати діапазон мислення як школярів, так і дорослих, відкривати для себе сторінки історії. Читаючи невмирущі твори Тараса Шевченка. Лесі Українки, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської -корифеїв української літератури, ми поринали у незнищенний світ велетів/ приміряючи ту чи іншу ситуацію на себе. Ц й стало могутнім акордом, надійним підґрунтям усім у досягненні знань. І весь час цей вогонь пізнання у нас, дітях, підтримували перші бібліотекарі Набатова, Даниленко.
Потім районна бібліотека відсвяткувала новосілля у великому приміщенні теперішнього Палацу урочистих подій. Завдяки цьому < розширився і бібліотечний фонд, виросли й учні, збільшився контингент читачів, ,„„ передавали з уст в уста інформацію про новинки: "У бібліотеку привезли. А в ній уже облаштовувалися виставки, Дні книги, усні журнали. Книга переможно входила у життя бущан, пускаючи міцні молоді пагінці пізнання у селах, де формувалися сільські й шкільні бібліотеки.
Світлинами спливають й кумедні спогади. Друг моїх шкільних років Данило Скалевський одного разу, намагаючись "перечитати" мене, першим схопив у бібліотеці книжку Миколи Трублаїні "Шхуна Колумб" і так зачитався у читальному залі, що після закінчення робочого дня його там і зачинили. Переполоху було на все місто! Або ж те, як бібліотека допомагала у вивченні англійської мови. З року в рік у шкільних підручниках були тексти з творів Діккенса (сірі, довжелезні, незрозумілі).. Ми брали в бібліотеці романи й повісті англійського письменника українською – і на уроці вже були на "коні". Хоча вчитель й здогадувався, звідки ця досконалість.
Через кілька років, переселившись у нинішнє приміщення, районна бібліотека набула ще більшої ваги, ставши центральною. Стараннями завідувачів (спочатку – Солодкової М.П., а згодом – Корольової Г.С., СтецикО.Б.), ветеранів цієї поважної справи Михалюк А. Б., Половатої М.І. та й усіх працівників вона засяяла новими барвами – величезним книгофондом, періодикою, корисною послугою – книга на замовлення, якою широко користувались студенти і старшокласники. Вони отримували додаткову літературу для занять з львівських бібліотек.
Свою роботу бібліотека почала демонструвати, виходячи "в люди" -у міський парк, у якому влітку майже щонеділі проводились усні журнали, пересувні виставки книжок, календарі знаменних дат. Це давало поштовх для зацікавлення новим читачам, яких у стінах бібліотеки чекали інші цікавинки – конференції, диспути, конкурси, круглі столи за участю відомих людей. Хто тільки тут не побував?! Поети, письменники, композитори, художники, серед яких мій незабутній професор, декан кафедри журналістики Володимир Здоровега. Чи не для кожного бібліотека стала своєрідним прихистком – відпочити у затишному залі, гортаючи свіжі газети, журнали, зібрати матеріал для контрольної чи курсової, сховатись від життєвих негараздів, зустрітись з друзями.
Міцні крила для високого польоту дала бібліотека постійним читачам з дитячих років нашим славетним землякам – сестрам Байко, майбутнім професорам Львівської консерваторії, лауреатам міжнародних конкурсів, справжнім берегиням української пісні, а також Борисові Драчу, професору-хіміку Київського університету (так і згадується: веде хлопчина на налигачі корову, а в руках – книга), Мечиславу Вишнівському – голові комісії Верховної Ради України з питань безробіття, братам Пономаренкам (старшому, Олександру, – військовому лікарю, молодшому, Леонідові, – науковцю -фізику з міжнародним визнанням у Манчестері (Великобританія) та багатьом іншим.
У 80 роки народилося й районне Товариство книголюбів, яке очолила моя мама – Юлія Самойлович, вчитель, художник, виступи якої на всіляких культурних заходах супроводжувались її мистецькими творами -ілюстраціями до творів Шевченка, Лесі Українки, інших володарів слова. Саме в Буській районній бібліотеці вона часто працювала зі своїми гуртківцями -юними художниками, яких навчала майстерності пензля. До таких занять готувалася ретельно, "консультуючись" у художників Високого Відродження, майстрів образотворчого мистецтва – Шевченка, Куїнджі, Мурашка, Труша .
Доба Незалежності України вивела з небуття і поставила на чільне місце найголовнішу книгу нашого життя – Біблію та твори тих літесякг маючи національне забарвлення, торували дорогу до свободи. Районна бібліотека світлим спомином залишилася і для Леоніда Закордонця, відомого українського поета, лікаря, якого мені вдалося розшукати завдяки газеті "Кримська світлиця". Колишній солдат місцевої військової частини, постійний дописувач районної газети, він не забув ні Буська, ні бібліотеки, в якій не тільки читав, але й писав свої поетичні твори. На добру згадку знаний поет подарував бібліотеці свою книгу з авторським написом.
Центральна районна бібліотека лелечого міста стала оплотом знань для багатьох його громадян, і заспів тут завжди вели учителі, лікарі, творча інтелігенція. І до цього часу вони залишаються вірні читацькій традиції.
У нинішньому комп'ютеризованому світі, який дає ніби великі переваги користувачеві у миттєвому добуванні будь-якої інформації, породивши Інтернет-бібліотеку, незамінною залишається друкована книга. З цього приводу влучно сказала доктор філологічних наук, професор ЛНУ імені Івана Франка Олександра Сербенська: "Не забуваймо, що книга зберігає енергетику автора, дає змогу вникнути у його стиль і мовні засоби…".
Для мене особисто Книга – це цілий Всесвіт. Я безмежно вдячна і низько схиляю голову перед Вами, нинішніми бібліотечними працівниками, за те, що Ви були і є надійними охоронцями нашої культури й духовності.
З ювілеєм, рідна бібліотеко, прекрасний храме знань!
Алла АНДРЄЄВА
