Вже зараз звідусіль чуємо про випадки, коли "швидкі" не доїжджають до хворих – то через погані дороги, то просто виклики переадресовуються на лікаря. А той, в свою чергу, або не встигає доїхати, або не може професійно допомогти. Нагадаємо, що із 1 січня швидка допомога поділена на екстрену та невідкладну.
Суть реформи полягає у наданні своєчасної екстреної медичної допомоги не тільки у містах, але й у найвіддаленіших селах. В результаті нововведень "швидка" до пацієнта має доїхати за 10 хвилин, а у сільській місцевості – до 20. На перший погляд – усе заради пацієнтів. Хто ж проти, щоб першу медичну допомогу надавали якнайшвидше? Але згідно розподілу викликів на екстрені та нетермінові, багато українців взагалі можуть не дочекатися "швидкої" та кваліфікованої першої допомоги.
Запам’ятайте, до екстрених викликів належать всі види травм (опіки, переохолодження, забої), укуси, ураження електричним струмом, ушкодження через ДТП, передчасні пологи, судоми, втрата притомності, потрапляння сторонніх предметів у дихальні шляхи, отруєння. До цієї категорії виклику також належать звернення медичних працівників щодо транспортування пацієнтів, які потребують обов'язкового медичного супроводу та термінової госпіталізації до стаціонарних закладів охорони здоров'я.
До неекстрених зарахували гіпертонічний криз, загострення в онкопацієнтів та тих, які мають хронічні недуги, наприклад запалення печінки, жовчного міхура, кишківника, хвороби нирок, суглобів тощо. Тож, чи приїде до вас "швидка" і як швидко, напряму залежатиме від диспетчера оперативно-диспетчерської служби, центру екстреної медичної допомоги (центр знаходиться у Львові). Викликаючи карету швидкої допомоги, родичі хворого (або ж сам хворий) зобов'язані надати повну інформацію стосовно стану здоров'я, відповісти на всі питання диспетчера, зокрема, які препарати і коли хворий їх приймав, скільки часу минуло відтоді і чи є вдома ще якісь медикаменти. Все це потрібно для того, аби оператор прийняв рішення, протягом якого часу відправляти машину, чи можливо надати якусь консультацію телефоном.
Звісно, важко буде звикнути до такого нововведення, до прикладу, пенсіонерам. У них невеликі пенсії, тому не завжди купують необхідні ліки, а коли настає критичний стан – викликають «швидку». Диспетчер такий виклик може віднести до неекстрених (якщо це гіпертонік), і машина в кращому випадку приїде через годину. А ось що сказала одна бущанка: "У мене двоє синів, в одного високий тиск – 160 на 120. Звідки він взявся, не знає ніхто, можливо через перехідний вік. Але є дні, коли в дитини загострення. Тоді диспетчер, який сидить за пультом і отримав виклик, повинен прийняти рішення: це відкладний чи невідкладний виклик. Але яким чином він це має зробити? Сидячи за телефоном? Існують же випадки, коли дистанційно важко визначити перебіг хвороби, це можна зробити лише під час огляду". Допоки диспетчер вирішуватиме, чи потрібна вам "швидка", гіпертонічний криз або запаморочення може закінчитися інфарктом або інсультом, виразка шлунка – внутрішньою кровотечею. У таких випадках рахунок іде на хвилини, а право на життя має кожен.
Мабуть, щоб реформа працювала на користь, потрібен час, людське розуміння і відповідна техніка, а що стосується хронічно- та онкохворих, то сподіватимемося, що ситуація зміниться і вони також в разі необхідності зможуть отримувати своєчасну медичну допомогу.
Про те, як впроваджується Закон "Про екстрену медичну допомогу" в нашому районі, читайте в одному з наступних номерів часопису "Воля народу"
Інна ПАЛАМАР
