Головна Життя Він міг називати совєтську систему диявольською… Отець Методій Костюк про отця Германа...

Він міг називати совєтську систему диявольською… Отець Методій Костюк про отця Германа Будзінського

959

Отець Герман Будзінський народився у звичайній селянській родині на Перемишлянщині. Після закінчення школи навчався в Унівській гімназії, де і познайомився з чернечим життям студитів. Щоправда, до монастиря студитів вступив уже в 1930 р., і лише тому, щоб не потрапити в концтабір Береза Картузька, куди поляки висилали українських політичних діячів. Але вже через рік відповів своїм товаришам: "Якби я знав, що монастир – це є така красота, то я був би до монастиря пішов ще в дитячому віці". Упродовж 1937-1939 рр. навчався на богословському факультеті в Папському Григоріанському університеті в Римі. З рук Митрополита Андрея Шептицького 9 квітня 1939 року отримав священичі свячення.

Зі слів отця Методія Костюка ми довідуємося, що отець Герман Будзінський за часів німецької окупації був так званим капеланом у концтаборі радянських полонених у Львові.

Пізніше він описав ту страшну реальність концтабору: "…В'язні помирали від тифу, від спраги, від голоду. – "Вони до причастя лізли всі, хто сповідався, хто не сповідався, бо якась дробинка їжі для них була вершиною щастя". Він каже: "Я всіх причащав. Всіх причащав. Хоча я був свідомий, що не кожен, може, із релігійних мотивів ішов, це для них була дробинка їжі, це причастя."

Порятунок євреїв

У період німецької окупації отець Будзінський, допомагаючи Андреєві Шептицькому, рятував євреїв. Отець Методій згадує про випадок зі сином головного рабина Львова, Куртом Левіном, якого отець Герман Будзінський певний час тримав під своєю опікою: "Але що дуже часто жидів викривало, так це те, що у них був панічний страх. Вони часами могли бути непоміченими, йшли собі як звичайні люди, але коли він побачив німця, гестапівця, то починав плакати, починав трястися, і так його викривали. Приходили і на місці розстрілювали", – продовжує оповідач. Саме через те отець Герман намагався допомогти Курту подолати оцей панічний страх.

До речі, детально про те, як рятували євреїв Андрей Шептицький та ченці студити, з величезною вдячністю і теплом описує Курт Левін у своїй книзі "Мандрівка крізь ілюзії”.

Під час підпілля УГКЦ

У 1945 році отець Герман Будзінський входив як перекладач до складу офіційної делегації УГКЦ на зустрічі у Москві з урядом Радянської держави та представниками Російської Православної Церкви.

На початку 1945 року відмовився від участі в "Ініціативній групі" з переходу УГКЦ на православ'я та від підписання православ'я, а 28 травня 1945 року був заарештований. Майже рік відбувалися допити, що супроводжувалися важкими фізичними тортурами, в тюрмі на Лонцького у Львові. Військовим трибуналом 13 березня 1946 року засуджений за статтею 54 п, 10 на 10 років каторжних робіт. Термін відбував у Воркуті, в Абезі. Там працював фельдшером, але також таємно правив Служби Божі.

Після звільнення в 1956,як згадує отець Методій Костюк, "отець Будзінський відкрив свою хату для свобідного доступу вірних на вулиці Спокійній у Львові і служив там регулярно Богослужіння… Був щирою відкритою людиною, тому з ним було дуже легко, і люди горнулися до нього, незважаючи на небезпек яка в цей час чигала звідусіль. Отець Методій дивувався його такій відкритості до людей, до кожної людини. "Я так тільки бачив його відкритість. То навіть, якби людині з органів КДБ, допустимо, треба би було у нього якоїсь духовної помочі, він би у нього отримав…"

Він ніколи не боявся

З іншої сторони, отець Герман був цілковито відвертим: "Він міг називати совєтську систему диявольською системою… Отець Будзінський завжди прямо в очі чи кадебистам, чи іншим функціонерам радянської системи говорив про їхню неправду". Ще одна риса, яка вирізняла отця Будзінського у період підпілля УГКЦ,- це безстрашність.

Отець Герман Будзінський, як тільки повертався після арешту до Львова, одразу розпочинав дуже активне священиче служіння. Він їздив по селах, де тільки потребували священика. Він відправляв Літургію, незважаючи на те, чи серед присутніх було дві-три особи чи тридцять. Отець приймав у своїй хаті всіх, хто тільки потребував якоїсь поради чи духовної їжі, хоча сам був уже дуже хворим.

"Отець Герман Будзінський на той час, коли я до нього прийшов, вже був старенький чоловік, десь коло 80, а може, 80 з лишнім років мав. Він протягом дня людей приймав, лежачи на ліжку, тому що у нього боліла нога. Після Сибіру в нього почалися трофічні язви на ногах. Йому трудно було ходити і він мусив дуже багато часу проводити просто в лежачому положенні. Так він, лежачи на ліжку, двері відкриті, і до нього приходили люди….

Листи-протести о. Будзінського

Отець Герман Будзінський з 1982 року був одним із засновників Комітету захисту прав УГКЦ. Дуже часто писав листи-протести до Генпрокуратури СРСР редакцій газет, передавав ці листи до Естонії. Брав активну участь у легалізації УГКЦ. Звичайно, що ці листи посилювали цікавість до отця з боку КДБ. Його ще більше почали переслідувати.

Отець Методій розповідає: "У нього у хаті почалися обшуки. Його хату почали трусити. Позабирали всякі релігійні речі… І я приходив не раз, кілька раз, до нього до хати, після тих обшуків, ревізій, коли він лежав на ліжку з тими хворими ногами, двері знову відкриті, заходь до хати, хто хоче. Той брат переляканий, який там був, із сльозами, трясеться весь, на отця нарікає, бо старий хоче спокою, а то через отця нема ні життя, ні спокою. І люди, і трус постійний у хаті. Теоксит, брат Теоксит, так називався той брат… А отець Будзінський спокійно розповідає, як то його трясли, що вони йому казали, що говорили, яку нелогічну бесіду вони вели. ..Так він то все сприймав дуже спокійнесенько…"

Ще одна риса, яка особливо вражає в постаті священика Будзінського, це його цілковита відданість і самопосвята.

Отець Герман Будзінський дочекався легалізації УГКЦ. Після 1990 року перебував у монастирі студитів у Львові. Отець Методій Костюк відвідував його вже в останні дні життя, коли той був уже дуже хворим і видне було, що отець скоро помре. Трапилось це взимку 1995 року. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

За матеріалами Лідії ГУБИЧ