Інформаційно-презентаційний семінар з питань альтернативної освіти дітей з порушеннями зору відбувся у Буській гімназії ім.Є.Петрушевича, відкрив його керівник райво Богдан Глуховецький. Учасниками були педагоги, вчителі індивідуальної форми навчання, практичні психологи, завідувачі ДНЗ та батьки слабозорих дітей. У рамках шведсько-українського проекту "Інклюзивна освіта школярів з обмеженими можливостями" такі семінари провели у всіх районах області.
Як зазначила виконавчий директор Львівського обласного осередку Української спілки інвалідів, керівник Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами НУ "Львівська політехніка", радник голови Львівської ОДА Оксана Потимко, з академією Svefi (Швеція) Україна і, зокрема, Львівщина співпрацюють з 2007 року. За цей період втілили в життя не один проект. Минулого року, наприклад, записали компакт-диск за участю незрячих співаків з України і Швеції у супроводі симфонічного оркестру Національного театру ім.Марії Заньковецької, двома роками раніше – проект з використання сучасних комп'ютерних технологій для людей з вадами зору. А відтепер спільно працюють над проектом, який забезпечує навчання незрячої дитини у звичайній школі.
Перший такий випадок є і в нашій області – у звичайній львівській школі вчиться маленька Ангелінка. Дівчинка від народження незряча і з легкою формою ДЦП, то ж рідні батьки від неї відмовились, віддавши у Червоноградську школу-інтернат. Та Ангелінка знайшла нову сім'ю, і коли настав час іти у школу, її віддали не у спеціалізовану школу-інтернат (а таких на Україні лише шість), а у звичайну. Здебільшого, як зауважила Оксана Потимко, не всі батьки погоджуються віддавати своїх дітей до спецшкіл-інтернатів в іншу область України. І такий проект дуже доречний у даній ситуації. Підготувавши певні методики, технічні засоби, працівники Ресурсного центру доводять, що навчання незрячих дітей можливе у звичайній школі. Педагогам, які наважаться на такий крок, центр надає методичну, технічну і консультативну допомогу.
Із різними технічними засобами, які допомагають незрячим краще засвоювати матеріал і бути самостійними у цьому житті, познайомили педагогів на семінарі. Це і брайлівські дисплеї, читаючі машинки і сканери, мультимедійні плеєри. Порівняно з тим, що раніше використовували лише книги зі шрифтом Брайля (а його, як стверджує Оксана Потимко, реально вивчити лише за годину, бо брайлівські літери – це комбінація лише з 6 крапок), то це великий прогрес. Так і маленька Ангелінка, яка не тільки навчилась читати і писати, вона, незважаючи на свої вади, вчиться гри на скрипці та піаніно, катається на велосипеді, вивчає англійську мову та мріє зіграти в шахи. Коли телевізійники приїхали про неї знімати документальний фільм, то сценарій, складений заздалегідь, не підійшов: незряча дівчинка дивувала їх кожною фразою.
Навчаючись разом із здоровими дітьми, Ангеліна не обділена увагою вчителів: вона відповідає біля дошки, разом з іншими дітьми пише диктанти, використовуючи нові технології.
Педагоги мають бути не байдужими до проблем таких дітей. І якщо ті хочуть здобувати освіту у звичайній школі, то створити для цього усі умови. Як це зробили шведські педагоги у 70 роках минулого століття. Про це розповів викладач Академії Svefi у Швеції Матті Як. Він один з перших учнів, який навчався у звичайній школі, і процес інтеграції там проходив поступово. Зате тепер, маючи багатий досвід, діляться знаннями з іншими державами.
Зі Швеції приїхав ще один викладач академії Олексій Усов, який більше розповів про їхній навчальний заклад, де навчається біля сотні студентів. Впроваджують і різні міжнародні проекти, є в них й унікальне відділення звукорежисури. Їхні випускники, незважаючи на свою особливість, досягли значних успіхів, працюють в ООН і в держдепартаменті. А загалом у Швеції є близько 90 професій, де можуть працювати незрячі.
Завершуючи семінар, Оксана Потимко, яка є незрячою, провела експеримент, поставивши одного з педагогів в умови суцільної темряви, – визначити на дотик малюнок (ялинку) було досить складно. Але, як кажуть, нічого недосяжного немає, тому такі семінари й проводять, щоб освітяни при потребі знали, до кого звертатись за допомогою. Директор Ресурсного центру зазначила, що вже з десяток дітей звернулися до них з проханням поставити на комп'ютер певні (збільшуючі) програми.
Лариса ГАРАСИМІВ
Знімки автора
