2012 рік… 24 листопада… О 15 годині на площі Звитяги у Буську зібрались із квітами й болем у серці представники влади на чолі з головами райради та РДА, громадськість, освітяни, школярі, які (у кожній школі) в переддень сумної дати заквітчували незабудками пам’яті ті місця на карті України, де сталася трагедія, відвідували в шкільних бібліотеках книжкові виставки, влаштовували заходи, присвячені цій сумній даті.
Перша зупинка ходи – меморіальна плита жертвам політичних репресій, біля якої відправляє настоятель церкви св.Юра о.Андрій Баглай. "Отче наш, Богородице Діво…", – промовляють сотні уст. "Вічная пам’ять…", – злітає проникливо у сіре, сльозами обтяжене, листопадове небо.
"Вічна пам’ять невинно убієнним сталінськими сатрапами і тим, які давали життя хлібові з урожайної хлібної ниви, а загинули від штучного Голодомору", – слова, що злітають з вуст секретаря Буської міської ради Людмили Рудіон, карбуються в кожному серці. Хвилина мовчання. Свічі пам’яті від галичан. Останні квіти.
Усі прямують далі – до пам’ятника «Скорботи», де вже виструнчилась почесна варта – учениці Буської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 тримають у руках зображення скорботних далеких подій на сході України і символів Голодомору, а на столику – пишна нинішня хлібина, тоді ж – заповітна мрія кожного голодуючого, як уособлення життя.
Сумна мелодія, проникливі слова радіокоментатора і ведучих Любові Огороднік та Ірини Калиновської, які розпочинають реквієм пам’яті. Чорні сторінки історії українського народу гортають голова Буської РДА Володимир Сай, голова районної ради Володимир Замроз. Мільйони невинно убієнних. Пам’ять про них стукає у кожне серце. Панахида за участю о.Петра Салабая й о.Андрія Баглая стає світлою молитвою за невинні душі.
Хвилина мовчання, скорботний передзвін церковних дзвонів, лампадки живого вогню, щоб живі пам’ятали, як відбулося масове вбивство на замовлення тоталітарного режиму, щоб ніколи не втрачали зв’язку поколінь…
Алла АНДРЄЄВА
