Головна Економіка Владу – на допомогу!

Владу – на допомогу!

497

 Загалом переконати представників місцевих рад і громад "Шеврону" допомагають райдержадміністрації, зокрема Буська. У цьому пересвідчилась особисто на останній зустрічі голів сільських рад з офіційним представником компанії Chevron в Україні, організованій РДА. 

 
Щодо експертів, то вони вважають, що український уряд не ставитиме жорстких вимог до інвестора і не змушуватиме компанії, які розроблятимуть родовища сланцевих газів, дослухатися до вимог громадськості щодо забезпечення безпеки та надання достатньо інформації про технології видобутку.
 
І це попри те, що Державна служба геології та надр України у відповіді на запит НЕЦУ визнала, що видобуток сланцевого газу пов’язаний із двома основними небезпеками: знищенням рослин і забрудненням води. Зокрема, видобування проводитимуть на територіях природно-заповідного фонду, яких багато саме на території Юзівської площі. З досвіду Сполучених Штатів, поруч зі свердловинами, які там розташовані що 100-200 метрів, повністю знищено рослинний покрив.
 
Крім того, побоювання екологів викликає і збереження водних ресурсів – захист ґрунтових і поверхневих вод від зараження реагентами, які використовують при видобуванні.
 
Олеська ділянка не відповідає санітарним вимогам щодо охорони підземних вод
У цьому переконаний кандидат геолого-мінералогічних наук Львівського національного університету ім.Ів.Франка Володимир Харкевич. Свою позицію він виклав у листі на адресу Буської районної ради, який публікуємо.
 
– Коротко розглянемо процес видобутку сланцевого газу на Олеській ділянці з погляду існуючих санітарних вимог України щодо охорони підземних вод. Олеська ділянка охоплює територію Львівської, Івано-Франківської й Тернопільської областей загальною площею 6213 км2, в тому числі по Львівській області – 2923 км2, на території Жовківського, Перемишлянського, Кам’янка-Бузького, Пустомитівського, Жидачівського, Золочівського, Буського, Сокальського і Миколаївського районів. 
 
Буріння свердловин на велику глибину вимагає введення до бурових глинистих розчинів хімічних добавок. Хімічні реагенти, які використовуються для приготування і обробки бурових розчинів, відносяться до класу неорганічних, а також і органічних речовин і сполук. Реагенти, що використовуються, відносяться до ІІ, ІІІ, ІV класу небезпеки. З врахуванням застосовуваних концентрацій цих речовин токсичність бурових відходів (бурового шламу) також відноситься до ІІ, ІІІ, ІV класу небезпеки. При бурінні глибокої свердловини утворюються сотні тонн бурового шламу, які відносяться не до побутових, а до промислових відходів. 
 
Метод експлуатації родовищ сланцевого газу полягає у застосуванні так званого "гідророзриву". Спочатку, як і на традиційних родовищах, бурять свердловину на глибину декількох кілометрів (на території Олеської ділянки – більше 1,5 км). Потім цю ж свердловину продовжують бурити у горизонтальній площині сланцевої породи. Згодом у ній проводять вибухи – щоб в породі сланцю утворилися тріщини. Після чого під високим тиском закачують у свердловину суміш з 98-99,5 % води і піску та 0,5-2 % хімічних речовин. В типовій горизонтальній свердловині, що пробурена в газових сланцях при проведенні гідророзриву пласта, використовується від 11000 м3 до 15000 м3 води. Додаються також наступні компоненти: поверхнево-активні речовини, розчин КСІ, гель, інгібітор корозії, регулятор кислотності, регулятор заліза, лубриканти, соляна кислота та ін.
 
Реагенти, що використовуються, відносяться до ІІІ, ІV класу небезпеки (за деякими джерелами корпорації використовують реагенти, що відносяться до ІІ класу небезпеки). Суміш відкриває "пори" у скельній породі, через які і вивільняється з безлічі невеликих пасток газ. Після проведення гідророзриву 10% води (~2000 м3) відкачується на поверхню і скидається у спеціально збудовані ставки-накопичувачі (поліетиленова плівка (внизу) з бетонними плитами). В цих водах, що відкачуються, змінюється хімічний склад під час руху по тріщинах. Крім реагентів, у воду потрапляють важкі метали, фтор та інші хімічні компоненти, мінералізація яких вища ніж у першопочатковій суміші. Тобто, води, що відкачується на поверхню, є промисловими стічними водами. 
 
Таким чином, в процесі видобутку сланцевого газу утворюються промислові тверді (буровий шлам) і промислові стічні води.
 
В Україні діє система нормативно-правових актів, які регламентують використання й охорону підземних водних ресурсів.
 
У Державних санітарних правилах і нормах (ДСанПіН) 2.2.7.029-99 "Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров’я населення" наданий великий перелік гігієнічних вимог до розміщення полігонів промислових відходів. З погляду охорони підземних вод слід зазначити "…місця для полігонів захоронення промислових відходів … розташовують на …територіях, які …виключають можливе забруднення зон розташування населених пунктів …, господарчого водозабезпечення, … і підземних вод", "розмір санітарно-захисних зон (СЗЗ) полігону із захоронення токсичних промислових відходів до населених пунктів …повинен бути не менше 3000 м". Для полігону побутових відходів розмір СЗЗ – 500 м. На заході України практично немає місць для розміщення полігонів промислових твердих (буровий шлам) і промислових рідинних (стічні води) відходів, які задовольняють вимогам ДСанПіН 2.2.7.029-99 щодо охорони підземних вод.
 
З погляду охорони підземних вод в ст.93 Водного кодексу України відмічено, що "З метою охорони водних об’єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Режим зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України". Правовий режим на території зони санітарної охорони (ЗСО) регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. №2024 "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів ". Згідно цієї Постанови у межах третього поясу ЗСО для підземних джерел водопостачання забороняється: закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти з метою їх захоронення, підземного складування твердих відходів і розробки надр землі, що може призвести до забруднення водоносного горизонту; розміщення складів паливно-мастильних матеріалів, а також складів пестицидів і мінеральних добрив, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення підземних вод. 
 
Тому особливо важливе значення має виконання завдання з охорони підземних вод від забруднення: "встановлення зони санітарної охорони навколо водозаборів з режимом обмеженої господарської діяльності в них".
 
На території Олеської ділянки знаходяться сотні водозабірних свердловин (в кожному селі не менше однієї свердловини) централізованого питного водопостачання, в тому числі такі крупні водозабори, як Правдинський і Межиричанський Сокальського району, Ямненський Кам’янка-Бузького району, Мокротинський і Зарудцевський Жовківського району та ін. Олеська ділянка практично знаходиться в третьому поясі ЗСО водозаборів і здійснення видобутку сланцевого газу на цій ділянці є порушенням санітарних вимог щодо охорони підземних вод.
 
Як випливає з наведеного, головний законодавчий документ для всіх – Водний кодекс України. У ньому викладені всі рекомендації щодо відбору, використання та охорони вод. Проте, на жаль, водним законодавством в Україні відкрито нехтують. А за іронією порушують його саме ті структури, обов’язком яких є контроль за його виконанням. Насамперед, це водокористувачі: водоканали, які здійснюють централізоване водопостачання. Жоден великий водоспоживач не виконує вимог Водного кодексу України. Десятки тисяч дрібних і великих промислових підприємств "тихою сапою" цілодобово забруднюють підземні води. 
 
Зазначимо, що дуже багато населених пунктів (у Львівській обл. – близько 100) потрапляють у депресійні лійки водозаборів. Ці села мають цілодобове централізоване водопостачання. Проте жодний з цих населених пунктів не є каналізований і відповідно не має очисних споруд. А це класифікують як недотримання вимог Водного кодексу України щодо зони санітарної охорони водозаборів. А оскільки в цих районах існує депресійна лійка, то поверхневі та ґрунтові води проникають на глибину, а разом з ними у підземні водоносні горизонти можуть потрапляти і різноманітні забруднення. Це, передусім, мінеральні добрива, засоби боротьби зі шкідниками, відходи тваринництва та ін. Тому треба очікувати, що якість питної води погіршуватиметься. Промисловість, сільське господарство, житлово-комунальне господарство, сміття та інше – все це потенційна небезпека для підземних питних вод. 
 
Виникає питання, що буде, якщо і корпорація з видобутку сланцевого газу не буде дотримуватись вимог екологічного законодавства України? Відомо, що санітарні вимоги щодо охорони підземних вод обґрунтовані тривалими і всебічними науковими дослідженнями. На мій погляд, здійснення видобутку сланцевого газу на Олеській ділянці спричинить екологічну катастрофу, яка настане в різних місцях не одночасно. Прісна і мінеральна питна вода водозаборів буде забруднена насамперед хімреагентами ІІ, ІІІ, ІV класу небезпеки, фтором і важкими металами. Цьому будуть сприяти також розломи (зони тріщинуватості), що розбивають товщу на окремі блоки. Можна сказати, що розломи є негативним природним фактором, що будуть сприяти забрудненню підземних вод. Відомо, що гіпоплазія зубів у дітей с. Топорів виникла завдяки вживанню води, збагаченої фтором, з власних колодязів. Фтор у воду колодязів поступає періодично (через 10 – 13 років) по глибинних розломах.
 
Накопичувачі промислових стічних вод також не є надійними сховищами забруднень. Поліетиленова плівка через рік-два зруйнується і накопичувач буде пропускати воду. Наглядний приклад – ставок-накопичувач шахтних вод біля с.Городище Сокальського району (село примикає до ставка). Цей ставок з бетонних плит і плівка (під низом) на теперішній час фільтрує через дно і борти забруднену воду і населення села п’є (на жаль) забруднену воду з власних колодязів. 
 
Отже, в Україні з нормативно-правового погляду створено всі умови для впорядкованого використання й охорони водних ресурсів. Є законодавство, що регламентує використання й охорону підземних водних ресурсів. Однак, щоб якість питної прісної і мінеральної води не погіршувалась, необхідно дотримуватись вимог законодавчих актів (юридичних і санітарних документів з охорони підземних вод). Майбутнє починається сьогодні, і тільки від нас залежить, якої якості воду споживатимуть наші діти і яке середовище для життя ми їм залишаємо.
 
Отож мені залишається підсумувати: «На шальки терезів поставлено екобезпеку життя і дешевий газ. Чи дозволимо комусь вирішувати, що важливіше?».
 
Ірина ГАЄВСЬКА