Головна Звернення Не кожен господар заслуговує собачої вірності

Не кожен господар заслуговує собачої вірності

325

 Цинізм, з яким люди вирішують проблему безпритульних собак і, водночас, небезпека, яку приносять тварини-безхатьки, активно висвітлюються в ЗМІ. Районний часопис теж неодноразово долучався до актуальної проблеми. Щоб бути об’єктивними, журналісти цікавилися думками жителів Буська з цього приводу. Тож про усе за порядком.

 
Скажу, що думки були різні. Умовно їх можна  поділити на три групи. Перша група людей виступала за те, щоб звезти всіх приблудних тварин якщо не на миловарню, то в якийсь притулок, а коли такого немає – знищити. Друга – щоб собака, як друг людини, жила поруч з нами, її треба оберігати, не кривдити, а тим більше – не знищувати. І третя група – ті, хто не визначився, або вважає, що будь-які заходи годяться, аби тільки цієї проблеми не існувало. Як би там не було, проблема безпритульних псів словами не вирішується.
 
Нещодавно на адресу редакції надійшло два листи. Один – від мешканки Буська п.Людмили Овчиннікової, а другий – від нашої колеги, члена Національної спілки журналістів України Лани Борисової. 
 
Ці два листи тісно пов’язані між собою, основна їхня тема – заклик до відповідальності за наших братів менших, не бути байдужими до того, що відбувається, а почати вирішувати проблеми безпритульних собак з самих себе, згадавши знамениту фразу Сент-Екзюпері: "Ми відповідальні за тих, кого приручили".
 
Ми подаємо вашій увазі, шановні читачі, окремі витяги з листів, аби кожен зміг ще раз, можливо вже іншим поглядом, подивитися на чотирилапих безхатьків, зрозуміти їхнє "собаче" життя.
 
"Стільки злості, болю, переживань, що мовчати несила, – пише п.Людмила. – У Біблії чорним по білому написано: "Люди їдять те, що Бог залишив псам і котам". Тож чому люди такі жорстокі? Де їхні милосердя, совість? До прикладу хочу навести кілька випадків, свідком яких була. Одного недільного дня люди поверталися з церкви. На тротуарі поряд з моїм будинком стояв покинутий кимось песик. Одна з чотирьох жінок, яка якраз йшла, побачивши його, почала своїми "віруючими ногами" копати. Він, повірте, навіть не гавкнув, не  кинувся кусати, а лише з болю заскиглив і притулився до огорожі. Жінку це не стримало, вона ще сильніше почала бити. Я крикнула: "Оце значить віруюча, богобоязлива з церкви йде. Помолилася?!" Аж тоді вона перестала знущатись над божим створінням.
 
Другий випадок – не менш болісний. Якось на самий Великдень біля дитячого садочка зупинилася іномарка. Водій відкрив задні двері і випустив на дорогу породисту собаку. Опісля сів в авто і швидко рушив з місця. Тваринка щодуху побігла за ним, бігла, допоки мала сили. За якийсь час дивлюсь, а вона повернулася на те саме місце, куди її викинув господар. Кілька днів там сиділа, чекала його, вірячи, що повернеться. Та де там! Кинув на вірну погибель.
 
А  ось зовсім недавно, у кінці серпня, гуляючи парком зі своїм псом Вулканом побачила невелику вагітну собаку, яка сиділа на мішку (в якому, мабуть, її привезли), а поруч лежав шнурок, яким був зав’язаний отой мішок. Сидить голодна, розгублена, мокра, брудна, головне, видно було як в животику  рухалися її дітки. Не вступалася  з того місця майже тиждень. Все чекала, чекала… Кого?  Нелюдів, які побавилися і викинули як сміття? 
 
Можу навести безліч таких випадків. Але, повірте, далеко не всі собаки народилися на вулиці. Більшість – це ті, кого просто викинули як непотріб, не потурбувавшись про те, що в них теж є душа, почуття, переживання…
 
Хочу відзначити, що попри все в нашому містечку є і багато любителів собак, котів. Радісно дивитися, коли тваринку люблять, оберігають. От якби  створити гурток кінологів, ділитися досвідом, допомагати та підтримувати один одного".
 
Другий лист – від Лани Борисової з проханням допомогти знайти тепле помешкання та турботливих господарів для чудового песика («дівчинка», порода нагадує вівчарку), яку збила машина на вул.Стрийській у Львові.
 
«Оля та Євгенія не могли залишитися осторонь, відвезли до ветклініки та почали лікування, – пише п.Лана, – завдяки титанічним зусиллям та допомозі, яку надають поодинокі небайдужі люди, тваринка уже здіймається на ноги, самостійно їсть та проситься у туалет. Дуже лагідна, комунікабельна та вдячна. З неї вийде гарний охоронець та вдячний член сім’ї. Совість не дозволяє викинути собаку знову на вулицю. Йдуть морози і ми  боїмося, щоби врятована «дівчинка» не замерзла. Сподіваємося, що наш песик знайде собі люблячих господарів і не повернеться більше на вулицю. Дуже потрібне тепле місце, найкраще – приватне подвір’я з будкою.
 
Вірю, що доброта та милосердя не бувають вибірковими. Усім, хто може допомогти, прошу телефонувати: (067)7718604 (Оля) або (096)4640387 (Лана)».
 
Тож, шановні читачі, є над чим подумати. Закінчити статтю хочу давно забутим у наш час фільмом "Білий Бім, чорне вухо". Ніколи не забуду, яке враження він справив. Усі, хто його дивився, плакали, переживаючи всі ті перипетії, в які потрапляє собака. Ніби й дивно, як радіти пролитим сльозам. Але вони – прояв милосердя до братів наших менших. Сльози визначають такі людські якості, як доброта, чуйність. Не випадково кажуть, що за тим, як ми ставимось до тварин, зокрема домашніх, визначається рівень нашої моральності й цивілізованості. Зрештою, людяності. Просто потрібно шукати можливості для вирішення  існуючої проблеми, а не причини для невиконання.
 
Хочу сказати ще таке. Собаки ведуть себе відповідно до обставин. Які обставини, така й поведінка. А винні в першу чергу ми з вами. Одні – через те, що є негідними господарями тих, кого приручили і вже цим зобов’язали себе до відповідальності. Інші – через банальне незнання правил співіснування з живою природою. 
Інна  ПАЛАМАР