Справжня західна демократія починалася із зазирання в чужу кишеню. З прискіпливої оцінки доходів сусіда, з банального запитання: "А чому в нього є, і чи законно він цим володіє?", базуючись на елементарній людській заздрості. І заздрість стала основою західної моделі демократії та її гаранта – громадянського суспільства.
Саме небайдужість громадян до факту появи "Лексуса" в сусіда-чиновника із зарплатою в тисячу гривень з подальшими анонімками, скаргами в компетентні органи та листами у пресу, поруч із суспільним осудом цього хапуги стали істинними батьками-засновниками демократії. І з цієї основи вже потім випливали і принципи рівності, і свободи, і відповідно, прав людини. Без цього простого запитання – "чому сусід/чиновник має, і чи законно це придбано", – не буде в Україні ніколи ніякої демократії.
Наприклад, коли українець знає, що сусід поступив в університет за допомогою хабара або знайомий влаштувався на державну службу "по зв’язках", він, зазвичай, мовчить. А американець мовчати не буде. Адже ж порушено принцип рівності, загальноприйнятні правила гри. Це ж якби, наприклад, у футболі один гравець нахабно бере руками м’яч і закидає його у ворота. Але оскільки він "забив гол" – ви його поважаєте як "класного" голкіпера. Саме за такими печерними принципами живуть сьогодні українці.
Право сильного та гасло: "переможців не судять" стали домінантами суспільної свідомості пересічного українця. А той, хто зумів нечесним шляхом, зв’язками чи хабарами домогтися успіху, вважається прикладом для наслідування. Таких людей українці звикли поважати і побоюватися. В нашій державі фактично нівельовані елементарні правила гри та ідея суспільного договору, сенсом якого і є сама держава, суспільні інститути, права, обов’язки та податки.
Але увага українців до власної еліти, в тому числі місцевого рівня, залишається апатичною. Виборці радіють, коли місцевий бізнесмен роздасть їм продуктові пакети, але ніхто не цікавиться, звідки джерела цих доходів. І мало кому цікаво, чому люди, які мають гроші, здобуті непрозорим шляхом, водночас є і політичною елітою регіону. Наслідки неконкурентного та нефахового підходу до формування органів влади, профільних установ відбиваються на всіх сферах суспільства за циклічним принципом.
У результаті ми маємо академії та університети, в які поступають завдяки хабарам та зв’язкам не найрозумніші студенти і в яких викладають завдяки тим же хабарам та зв’язкам не найрозумніші викладачі. При розподілі на керівні та високооплачувані посади в державних установах, медичних закладах і навіть комерційних структурах також керуються тим самим принципом.
Ці далеко не найкращі працівники, які однак мають впливових чи багатих родичів, керують цілими галузями державної економіки, лікують і навчають, вирішують долі людей. Питання, чому українські депутати та можновладці лікуються за кордоном і там же навчають своїх дітей, окрім відсутності належного фінансування, має доволі прозаїчну відповідь: вони добре знають, кого і за скільки беруть на роботу у державні вузи та медичні установи.
Під час однієї зустрічі Януковича з американськими дипломатами виник неприємний конфуз. Українська перекладачка не зуміла правильно перекласти з англійської декілька фундаментальних термінів, внаслідок чого сторони не порозумілися щодо ключових питань. Пізніше помилку виправили, але американські дипломати зрозуміли, з якою командою українських фахівців мають справу.
Взагалі-то в Україні не бракує компетентних перекладачів чи англійських філологів, у тому числі тих, які півжиття прожили в США, але їм немає місця у президентських структурах. Адже всім відомо, як у нас влаштовуються на державну службу! Фаховість при прийомі на роботу там є 150 питанням. Була б людина "своя" і не жадібна. А потім ця "своя" і "нежадібна" людина піде вгору кар’єрними сходами і в один момент може очолити країну. З усім своїм нечесним минулим. Колись у Донецьку ніхто не запитав, чому колишнього кримінального злочинця призначили головою ОДА. Всі вважають за оптимальне критикувати абстрактну "владу", а не конкретних місцевих начальників та нуворишів. А тепер за цю байдужість розплачується вся країна. Можливо і ваш сусід-злодій та хабарник колись стане президентом?
Коли німецького президента змушують йти у відставку через те, що він в молодості, коли ще не був президентом, отримав на пільгових умовах кредит на придбання маленького одноповерхового будинку (в якому б посоромився жити типовий український "бізнесмен"), це викликає здивування й захоплення більшості гомосовєтікус. А натомість українці спокійно ставляться до розкішного життя своїх депутатів та чиновників.
Середньостатистичний українець чи то в Галичині, чи в Донбасі навіть не дивується найдорожчому в світі гелікоптеру Януковича, годинникам нардепів за сотні тисяч доларів та їхнім дорогим будинкам. Хоча на кухнях виливають жовчним шепотом свої жалі та скарги на кричущу несправедливість.
Нам легше критикувати Януковича та його Межигір’я (бо це трохи абстрактно і далеко від хати, яка завжди скраю), проте не хочемо бачити порушення нашої рівності у себе під носом. Так і починається корупція, виникає олігархія, а в результаті – диктатура, яку кожен українець виплекав своєю власною байдужістю.
У Німеччині ви не встигнете перебігти вулицю на червоне світло світлофора – як всі, хто чекає "зеленого", почнуть наввипередки телефонувати в поліцію – "чому ми чекаємо, дотримуючись правил, а він виявився хитрішим за інших?". І це – практичне втілення демократичного принципу рівності і найкраща гарантія його дотримання. Якби таких "хитріших" ми зупиняли ще на світлофорах, – ми б сьогодні жили в іншій країні.
Валерій МАЙДАНЮК
