Українські суди продовжують застосовувати шестимісячний ліміт на стягнення середнього заробітку за ст. 117 Кодексу законів про працю у справах про невиплачений розрахунок при звільненні — обмеження, введене у 2022 році, залишилось у чинній редакції. Водночас Держпраці фіксує зростання кількості звернень працівників: в окремих регіонах країни інспекційні перевірки за затримку виплат у першому кварталі 2026-го стали масовими. Правозахисники наголошують: законодавство у спорах про оплату праці принципово на боці працівника, але працює лише при активній комбінованій тактиці.
Ключові норми залишилися тими самими. За ст. 115 КЗпП та ст. 24 Закону «Про оплату праці» зарплата виплачується не рідше двох разів на місяць, через проміжок, що не перевищує 16 календарних днів, і не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який вона нарахована. При звільненні остаточний розрахунок має бути проведений у день звільнення (ст. 116 КЗпП). Порушенням вважається вже перевищення цих строків, незалежно від пояснень роботодавця. На вимоги про оплату праці не поширюється стандартний строк позовної давності — до суду можна звертатися хоч через роки після звільнення (ч. 2 ст. 233 КЗпП).
Чотири канали тиску, які працюють паралельно
Юридична практика 2026 року показує: окремо взята заява до суду чи окрема скарга до Держпраці дають обмежений результат. Ефективною є саме паралельна робота на чотирьох напрямах.
- Перший — письмова претензія роботодавцю з посиланням на конкретні норми (краще у двох примірниках, під підпис, або рекомендованим листом з описом); стандартна практика — 10-денний строк на добровільне погашення.
- Другий — скарга до Держпраці, яка тягне позапланову перевірку і припис; за ст. 265 КЗпП розмір штрафів для роботодавця сягає десяти мінімальних зарплат за кожного працівника з виявленим порушенням щодо оплати праці.
- Третій — позов до суду, де працівник звільнений від судового збору; вимогу можна поєднати зі стягненням компенсації за затримку, середнього заробітку за ст. 117 КЗпП, 3% річних за ст. 625 Цивільного кодексу і моральної шкоди за ст. 237-1 КЗпП.
- Четвертий — заява у поліцію за ст. 175 ККУ.
Кримінальна стаття 175 ККУ — окремий важіль, який часто недооцінюють працівники. Безпідставна невиплата зарплати понад один місяць, вчинена умисно керівником підприємства або ФОП, карається штрафом від 500 до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправними роботами до двох років або позбавленням волі до двох років з позбавленням права обіймати певні посади до трьох років.
Якщо невиплата стала результатом нецільового використання коштів, що призначались для виплат — санкція жорсткіша: до п’яти років позбавлення волі. Ч. 3 ст. 175 передбачає звільнення від відповідальності, якщо до притягнення керівник здійснив виплату в повному обсязі — саме це часто робить кримінальну заяву найсильнішим поштовхом, після якого «несподівано» знаходяться кошти.
Шість місяців: цифра, про яку сперечаються
Ст. 117 КЗпП у чинній редакції дає право стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за шість місяців. До 2022 року шестимісячного обмеження не було: суди стягували середній заробіток за будь-який період затримки, і у справах 2019–2021 років фігурували суми у сотні тисяч гривень. Компромісний шестимісячний «потолок» викликав дискусії у профільних юридичних колах, але для працівника з високою зарплатою навіть половина від звичної практики — це все одно серйозний фінансовий тиск на недобросовісного роботодавця.
Окрема суміжна проблема, з якою часто стикається працівник, — арешт зарплатної картки у виконавчому провадженні за іншими боргами. Це вже не трудовий, а виконавчий спір, але по суті б’є так само: зарплата не доходить. Закон гарантує збереження мінімального доходу, і грамотна стратегія закриває обидва фронти одночасно — стягнення з роботодавця та зняття арешту у виконавчому провадженні.
«Сіра» зарплата — окремий фронт
Зарплату в конвертах у Києві одержує кожен восьмий працівник, а за межами – кожен п’ятий. Такі дані Держстату, але економісти кажуть, що показник ще вищий. Теоретично — «сіра» частина оплати стягується, але в судовій практиці це найскладніший сегмент. Як доказ приймаються банківські виписки регулярних переказів від роботодавця або пов’язаних осіб, листування у робочих чатах і месенджерах, табелі обліку робочого часу, свідчення колег, оголошення про вакансію з указаною сумою. Ключова вимога — документальна підтверджуваність саме комплектом доказів, а не окремими епізодами.
Юристи по трудовому праву «Центру Правової Допомоги» постійно ведуть справи за цим напрямом — від стягнення заборгованості до оскарження звільнень і захисту доходу у виконавчих провадженнях за суміжними боргами.
Поєднання претензії, скарги у Держпраці, позову і заяви за ст. 175 ККУ залишається найефективнішою тактикою 2026 року. Працівник захищений додатково тим, що не обмежений строком позовної давності і не сплачує судовий збір. Навіть через роки після звільнення стягнення заборгованої зарплати залишається цілком реалістичним — за умови, що збереглися докази факту роботи і нарахування.
