Головна Культура Щоб молодь знала славетні імена

Щоб молодь знала славетні імена

Олеська селищна бібліотека спільно з Товариством "Просвіта", педагогами школи та депутатами селищної ради провела літературний вечір "Славні імена земляків в історії України". Йшлося про тих особистостей, вихідців з надбужанського краю, котрі внесли вагомий вклад в історію держави.

Тут народився  Президент ЗУНР Євген Петрушевич, видатний укра­їнський філолог, мистецтвознавець Іларіон Свєнціцький, на буській землі жив і творив зачинатель української літератури в Західній Україні Маркіян Шашкевич. З нашим краєм тісно пов'язані імена відомого свя­щенно­служителя о.Василя Вороновського, у селищі Красне народився останній Головнокомандуючий УПА Василь Кук, а також книговидавець Іван Тиктор. У місті над Бугом розкрився талант народних артисток України сестер Байко, тут провела юні роки і видатна співачка "Метрополітен-опера" Іванка Мигаль.

Учасники вечора оповідали істо­рії тих надбужанців, чиї ювілеї від­зна­чатимемо цьогоріч. Серед ви­значних людей, яких дав Україні Буськ, особ­ливе місце належить Євгену Петру­шевичу, у червні ви­повниться 150 років від дня на­родження. У січні від­значили 100-річчя від дня наро­дження генерал-хорунжого, Головно­ко­ман­дувача УПА, голови проводу ОУН на укра­їнських землях Василя Кука. Все життя присвятив боротьбі за неза­лежність. Більше 4 років керував вій­ськом воюючої України у найдра­ма­тичніший, найважливіший її період. На свій 90-річний ювілей у Будинку вчи­теля Василь Кук за­значив: "Мені дуже дорогі мої зем­ляки. До останнього подиху вони будуть в моєму серці, як і моє Крас­не". Тому й заповів себе поховати у рідному селищі.

Історія рідного краю щораз повертається до нас невідомими гранями, – пізнаємо постаті, помічені у житті, які для історії нації залишили слід, гідний подиву, хоч йшли тер­нистими шляхами. У вересні 120 років виповниться хорунжому УГА, вченому, уродженцю с.Сто­ронибаби Пилипу Деркачу. У 1914 році мо­бі­лізували в Українські Січові Стрільці, рік пробув у полоні, а повернувшись, прибув у свою вій­ськову частину, яка дисло­кувалася на Буковині. Після розпаду Австрій­ської монархії воював на польсько-українській війні за Львів як хо­рунжий УГА, був поранений і втра­тив ліву ногу. Пізніше студіює на філософському факультеті Відень­ського універси­тету, згодом про­довжує навчання у Карловому уні­верситеті Праги, після закінчення якого отримує звання доктора фі­лософії та ні­мецької мови. Повер­нувшись з молодою дружиною до Львова, праг­нув займатися науко­вою робо­тою. Але в умовах того­часної Польщі це було нереально, – від українців вимагали праць польською мовою.

Як інваліда війни, Пилипа Дер­кача не приймали у середні на­вчальні заклади на викладацьку роботу, тому він працював в україн­ській приватній школі для ремісничої молоді. Хвороба дала змогу вести лише перекладацьку діяльність. Укладає "Польсько-український словник", та думка зайнятися самостійною науковою працею ні­коли не покидала його. Пилип Деркач працює над "Словником синонімів української мови", – це його останнє дослідження, правда, з'явилося дру­ком стараннями дружини уже після його смерті.

Одне з чільних місць серед куль­турної еліти займає дочка мис­тецтвознавця Іларіона Свєнціць­кого – Віра Свєнціцька, у кінці серпня ви­повниться сторіччя від дня на­ро­дження. Змалку батьки прививали любов до України. П'ятирічною  ди­тиною разом з батьками стояла на Софійській площі у Києві, коли був проголошений Четвертий Універсал Центральної Ради. Донька пішла слідами батька, та вона не тільки захоплювалась мистецтвом, а й перебувала в ОУН, за що отримала 25 років таборів. Правда, згодом зменшили до 10 років. Після звіль­нення у 1956 році працювала на посаді молодшого наукового працівника в Музеї українського мистецтва. Її працю оцінили Шевченківською премією. На жаль, це сталося лише після її смерті.

Сестри Байко Марія, Даниїла і Ніна. Вони з лемківського роду, та у 40 роках доля закинула їх у наш край. Тут вчилися у середній школі, звідси пішли у світ мистецтва. Вони – Шев­ченківські лауреати, їхньому співу та грі на бандурі аплодували не лише в Україні, а й за кордоном. У серпні виповниться 80 років від дня на­родження Ніни Байко.

А у вересні – 65 Народному ар­тисту України, відомому кіно­актору, режисеру, уродженцю с.Йо­сипівка Івану Гаврилюку. Він зіграв понад 70 ролей, удостоєний премії "Ви­знання", Міжнародної премії Гран-прі у Парижі. Як режисер створив фільм про Буськ "Місто лелек" і фільм, присвя­чений 900-річчю Буська. Не забуває про свою вітцівщину. У 2009 році на хуторі Заставна від­новив хрест і встановив монумент з на­писом "Убієнним синам України". Бо переконаний, що треба пам'я­тати тих, які пішли з життя заради великої ідеї.

На святі виступали вчитель Галина Кокор, члени "Просвіти" Ірина Нестер, Галина Борщ, депутат селищної ради Ольга П'ятничко, бібліотекарі Мирослава Мединська та Марія Карпій, яка з Богданом Мартинюком були ведучими вечора. Поезію Романа Бучка та Віктора Баранова читала Марія Грицуняк. Учасники вечора оглянули виставку робіт вихованців Олеського БДЮТу.

Лариса ГАРАСИМІВ